Записано Анною ЗубковоюЗа редакцією Володимира Антонова
Редактор перекладу з російської:
Тетяна Нетудихата та Оксана Скараєва
Редактор перекладу з російської:
Тетяна Нетудихата та Оксана Скараєва
Вітер лагідний шепоче звуки твого імені –
Кличе слухати про подвиги про Добринині:
Як Добриня-Богатир на Землі нашій жив,
Як Добриня-Богатир Отцю-Богу служив.
Пісні давні вітер співає про дні старовинні,
Сказання правдиві веде та билинні.
Співає вітер про любов та відвагу,
Та про дружбу міцну, та про вірність,
Та про Землю-Матінку нашу кохану
Та про мудрість Добра всеосяжну!
Вітер лагідний шепоче звуки твого імені –
Кличе слухати про подвиги про Добринині:
Як Добриня-Богатир на Землі нашій жив,
Як Добриня-Богатир Отцю-Богу служив.
Кличе слухати про подвиги про Добринині:
Як Добриня-Богатир на Землі нашій жив,
Як Добриня-Богатир Отцю-Богу служив.
Пісні давні вітер співає про дні старовинні,
Сказання правдиві веде та билинні.
Співає вітер про любов та відвагу,
Та про дружбу міцну, та про вірність,
Та про Землю-Матінку нашу кохану
Та про мудрість Добра всеосяжну!
Вітер лагідний шепоче звуки твого імені –
Кличе слухати про подвиги про Добринині:
Як Добриня-Богатир на Землі нашій жив,
Як Добриня-Богатир Отцю-Богу служив.
Зміст
● ЯК ДОБРИНЯ БОГАТИРЕМ СТАВ
● ЯК ДОБРИНЯ МІСТО ЗВІЛЬНИВ
● ЯК ВАСИЛИСА ПРЕМУДРОЮ СТАЛА
● ТРИ ПОДВИГИ ДОБРИНІ
● ЯК ДОБРИНЯ ІДОЛИЩЕ ПЕРЕМІГ
● ЯК ВОЛЬГА СИЛУ БОГАТИРСЬКУ ШУКАВ
● ПРО «ЛИШЕНЬКО МОЄ» ТА ДОЛЮ
● ЯК ДОБРИНЯ КОЩІЯ ПЕРЕМІГ, ЦАРСТВО ЗАЛІЗНЕ ПРЕОБРАЗИВ
● БИЛИНА НОВА, ЩЕ НЕ РОЗКАЗАНА, ПРО ТЕ, ЯК ТИ БОГАТИРЕМ СТАВ…
● ЯК ДОБРИНЯ МІСТО ЗВІЛЬНИВ
● ЯК ВАСИЛИСА ПРЕМУДРОЮ СТАЛА
● ТРИ ПОДВИГИ ДОБРИНІ
● ЯК ДОБРИНЯ ІДОЛИЩЕ ПЕРЕМІГ
● ЯК ВОЛЬГА СИЛУ БОГАТИРСЬКУ ШУКАВ
● ПРО «ЛИШЕНЬКО МОЄ» ТА ДОЛЮ
● ЯК ДОБРИНЯ КОЩІЯ ПЕРЕМІГ, ЦАРСТВО ЗАЛІЗНЕ ПРЕОБРАЗИВ
● БИЛИНА НОВА, ЩЕ НЕ РОЗКАЗАНА, ПРО ТЕ, ЯК ТИ БОГАТИРЕМ СТАВ…
Як Добриня Богатирем став
Ранок! Ніч минула, день настає!
Ранок! Над землею Сонце встає!
– Ранок! Ранок! – ухнула сова та й спати полетіла.
– Сонечко встає! Всьому життя дає! – вільшанка підхопила.
Птаха бекас в небо піднялася, в небі голубім пісня полилася:
– Небо чисте! Прекрасна земля! Простір безкраїй бачу я!
Вниз полетіла, хвостом заспівала:
– Землю мою люблю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю!
…Одвіку так буває ізрання: сонце встає – наступає світання!
Було те – в часи давні, в часи старовинні. Народився на Землі нашій Добриня – силою та добротою сповнений небаченою. Як підріс Добриня – збиратися став він у дорогу далеку, став просити дозволу у своєї матінки:
– Дозволь мені, ріднесенька, в путь-дорогу вирушити: дізнатися, навіщо я народився, навіщо на Землю з’явився, як Землю від зла захищати, як Добру у всьому допомагати?
Відпустила Добриню матінка, відпустила ріднесенька. Наставляла вона Добриню, промовляла такі слова:
– Є у всіх людей одна Матінка – Мати-Земля. Де б ти не був – вона з тобою буде: бо серце її любляче з моїм однаково б’ється! Землю нашу захищай-оберігай!
І є у всіх людей один Отець – Бог. Він – всьому Творець, усім Отець. Де б ти не був – Він завжди з тобою! Ти заповідей Його дотримуйся, поради слухай, а діло, Ним довірене, виконуй!
І є на світі сила одна велика та добра – любов’ю ця сила називається, нема сили сильнішої!
Обійняв Добриня матінку – і в путь-дорогу рушив.
…Чи довго, чи недовго йшов, бачить: у полі кобилиця прекрасна скаче, вітер вольний її гриву пестить. Легка й привільна хода її, над землею вона ніби літає, трави густі не приминає. А з нею лошатко – на матір схоже.
Вклонився Добриня кобилиці земним поклоном та й просить її:
– Відпусти зі мною сина твого: стане він мені не слугою, а другом-товаришем!
Подивилася кобилиця Добрині в очі – й відпустила з ним сина свого. Та веліла рік цілий його не сідлати, поки сила його почне прибувати.
Добриня з лошатком друзями стали, рік увесь полями, лісами разом крокували, разом у річках чистих купалися, разом сонечку усміхалися!
Виріс кінь Добрині саме враз, без слів навчився його розуміти, через ріки бурхливі може стрибати, дні і ночі невтомно скакати.
Чи довго, чи ні їде Добриня по Землі. Та всюди, де не заїде, – нема щастя в людей! Живуть усе люди немічні й похмурі, не радісні. Забулися закони прадавні, зникла любов безкорислива!
Бачить Добриня: не добрий став народ. Бачить він сльози вдів та сиріт, старики долю свою проклинають, сваряться, молоді їх не поважають, баби старі лаються й плачуть, над життям минулим голосять. Позабули дівиці, де душі краса, вдача молодецька на спад пішла. Діточки народжуються рідко – хворі й кволі. Рід на рід війною йде, винищують люди себе! Князі ворогують, слави й багатства шукають, миру не знають…
Став Добриня думати, як біду ту подолати, та не придумає він ніяк. Став він людей запитувати: чому так живете, та й навіщо?
Одного запитав:
– Ти для чого, чоловіче, живеш?
– Не знаю… Живу – бо живеться…
– А що робиш?
– Працюю, їм та п’ю…
– А що вмієш робити?
– Умію каміння носити, за це мені дають їсти та й пити.
– А каміння – навіщо?
– Не знаю…
Другого запитує:
– А ти навіщо, чоловіче, живеш?
– Не знаю…
– А що вмієш робити?
– Умію кулаками бити…
– А за що б’єш і кого?
– Та б’ю, кого звелять! А за це дають мені нагород багато…
Кого Добриня не запита – люди не знають, для чого живуть, від чого страждають.
Став тоді Добриня Землю-Матінку запитувати:
– Ти, Земле-Матінко, кохана, на собі нас усіх зростила, то скажи: чого діти твої в біді живуть та нещасті, як їм допомогти біду перемогти?
Відповідала Добрині Матінка-Земля:
– Не просто дітям моїм допомогти. І не кожному це до снаги. Силу на це треба велику, любов чисту та терпіння безмежне…
– Навчи мене, як ту любов, силу та терпіння віднайти, – Добриня попросив.
– Бачиш, Ріка Світла Живого тече наді мною, як вітер сонячний живий. Це – ніжної Любові Божественний Потік! Стань Світлом цим й дітей всіх моїх обійми! Та перший наказ мій пам’ятай: все любов’ю народжується, любов’ю зцілюється, та й любов’ю змінюється!
Злився Добриня зі Світлом, полетів над Землею, побачив, як Світло все живе омиває. Той, хто любов’ю Світлу відповідає, – ніжність і ласку у відповідь має. Той же, в кому злоба й нудьга живуть, – того ніби черви зсередини гризуть, Світла Божого він не відчуває, сам світла не випромінює, всю милість Бога від себе відштовхує та відкидає…
– Тепер прихились до грудей Моїх, Добринечко, послухай, як б’ється серце моє материнське! Зрозумій, звідки сила моя йде та терпіння…
Став Добриня Землю-Матінку обіймати, із глибин стукіт серця її слухати. З усією силою Землі він злився, Світлом осяйним сповнився, мудрості глибокої навчився; ніби на долоні – кожного може тепер потримати, всю долю людини може тепер знати!
І Земля-Матінка говорить йому:
– Йди тепер до Святих Гір, зустрінеш там Святогора-Богатиря. Є у нього для Богатирів зброя особлива, не кожен її підійме, не кожному до снаги. Тільки той, хто все життя своє до хвилини останньої готовий служінню Богатирському присвятити, може зброю ту носити. Проси меч у нього, який все перетворює, та й щит, що зло відбиває, – він тобі їх дасть.
Приїхав Добриня до Святих Гір, виступами піднявся, до самого неба дістався. Назустріч йому Святогор-Богатир: сам як Гора великий, силою небаченою налитий.
Вклонився Добриня Святогору-Богатирю:
– Послала мене до тебе Земля-Матінка. Хочу я Отцю-Богу служити: Землю боронити, добро та правду захищати, людям допомагати. Говорила вона, що зброю Богатирську бережеш ти, яку не кожен підійме, яка не кожному до снаги.
– Що ж, Добрине, чисті помисли твої, руки сильні, та й серце в тебе горить вогнем сяючим! Вибирай меч і щит по собі!
Вибрав Добриня меч, який все перетворює, та щит, який зло відбиває.
Здивувався Святогор:
– Добре ти вибрав! Тепер, аби біду за бідою на Землі подолати, маєш ти, Добрине, щит та меч закаляти й силою великою наповнювати.
Тут налетіла хмара чорна та грізна, сила у ній величезна.
Підняв Добриня щит, силу всю свою зібрав, відбив натиск, чорноту пронизав мечем.
Запалахкотів меч вогнем багряним! Хмара розвіялась, дощиком чистим обернулась, землю полила – та й пропала.
Не встиг Добриня дух перевести, на сяяння меча нового надивитись, аж глядь – друга хмарища надходить, ще більша за першу. Наїхала, силою страшною навалилася… Підняв Добриня щит, від натиску в землю по пояс вгруз. Та згадав, як раніше з усією силою Землі зливався – втримав натиск щитом, відбив напад. І пронизав хмарищу мечем. Ніби блискавкою золотою сяючою спалахнув меч! Розступилася, розвіялася хмара, небо світлом ніжним Землю освітило. Стоїть Добриня, красою й величчю неба милується, меч його світлом золотим сяє.
Та не встиг він надивитись – тут налетіла зла хмара, прийшла сила зла і немає їй ні кінця, ні краю! Підняв щит Добриня – та не стає йому сили проти всієї могутності тої злої вистояти, нема можливості натиск той стримати… Тут відкрив Отець-Бог Добрині Свою Силу Велику, злився Добриня з Силою цією – щит мов дзеркало заблищав, меч Вогнем Божественним засіяв! Ударив Добриня мечем – розсіялася хмара, сонце відкрилося, світлом своїм все осві-тило!
Тут благословив Бог-Отець Добриню:
– Ходи тепер, верши службу Богатирську: Землю від біди оберігай, добру в усьому допомагай, всюди злу на заваді ставай, людей любов’ю та мудрістю змінюй!
Та поради в Мене питати не забувай!
І пам’ятай, що не той ворог страшний, що назовні, а той небезпечний, що всередині!
Пам’ятай ще, що є слова мудрі, добрі та цілющі. Якщо вчасно слова такі промовляти – то сила їх велика змінить те, що мечу не під силу! Якщо зумієш людям розказати, навіщо людина на Землі живе, – то зникнуть печаль і злоба, щастя розквітне! Стане кожна людина тоді все живе відчувати, стане гармонію й радість творити, закони любові пізнає, сама Світлом сяючим стане, буде за законами Моїми жити, в любові й радості життя на землі творити! І тих, хто це все зуміє пізнати, – бери у Мою Богатирську рать!
І дав Отець-Бог Добрині в дорогу хлібчика насущного чарівного. Особливий був той хліб Божий: не закінчується він ніколи, якщо ним з іншими ділишся!
Рушив Добриня у путь-доріженьку, в дорогу не близьку, на життя ціле покладену, в дорогу – Богатирську!
Святогор-Богатир Добрині удачі побажав та нових Богатирів на Землі шукати загадав: щоб берегли Землю-Матінку Богатирі, щоб не зникала слава Богатирська у віках!
…Отак і став Добриня Богатирем.
Став він їздити по Землі, став службу Богатирську вершити: біду проганяти, душі людські зцілювати.
Ранок! Над землею Сонце встає!
– Ранок! Ранок! – ухнула сова та й спати полетіла.
– Сонечко встає! Всьому життя дає! – вільшанка підхопила.
Птаха бекас в небо піднялася, в небі голубім пісня полилася:
– Небо чисте! Прекрасна земля! Простір безкраїй бачу я!
Вниз полетіла, хвостом заспівала:
– Землю мою люблю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю!
…Одвіку так буває ізрання: сонце встає – наступає світання!
Було те – в часи давні, в часи старовинні. Народився на Землі нашій Добриня – силою та добротою сповнений небаченою. Як підріс Добриня – збиратися став він у дорогу далеку, став просити дозволу у своєї матінки:
– Дозволь мені, ріднесенька, в путь-дорогу вирушити: дізнатися, навіщо я народився, навіщо на Землю з’явився, як Землю від зла захищати, як Добру у всьому допомагати?
Відпустила Добриню матінка, відпустила ріднесенька. Наставляла вона Добриню, промовляла такі слова:
– Є у всіх людей одна Матінка – Мати-Земля. Де б ти не був – вона з тобою буде: бо серце її любляче з моїм однаково б’ється! Землю нашу захищай-оберігай!
І є у всіх людей один Отець – Бог. Він – всьому Творець, усім Отець. Де б ти не був – Він завжди з тобою! Ти заповідей Його дотримуйся, поради слухай, а діло, Ним довірене, виконуй!
І є на світі сила одна велика та добра – любов’ю ця сила називається, нема сили сильнішої!
Обійняв Добриня матінку – і в путь-дорогу рушив.
…Чи довго, чи недовго йшов, бачить: у полі кобилиця прекрасна скаче, вітер вольний її гриву пестить. Легка й привільна хода її, над землею вона ніби літає, трави густі не приминає. А з нею лошатко – на матір схоже.
Вклонився Добриня кобилиці земним поклоном та й просить її:
– Відпусти зі мною сина твого: стане він мені не слугою, а другом-товаришем!
Подивилася кобилиця Добрині в очі – й відпустила з ним сина свого. Та веліла рік цілий його не сідлати, поки сила його почне прибувати.
Добриня з лошатком друзями стали, рік увесь полями, лісами разом крокували, разом у річках чистих купалися, разом сонечку усміхалися!
Виріс кінь Добрині саме враз, без слів навчився його розуміти, через ріки бурхливі може стрибати, дні і ночі невтомно скакати.
Чи довго, чи ні їде Добриня по Землі. Та всюди, де не заїде, – нема щастя в людей! Живуть усе люди немічні й похмурі, не радісні. Забулися закони прадавні, зникла любов безкорислива!
Бачить Добриня: не добрий став народ. Бачить він сльози вдів та сиріт, старики долю свою проклинають, сваряться, молоді їх не поважають, баби старі лаються й плачуть, над життям минулим голосять. Позабули дівиці, де душі краса, вдача молодецька на спад пішла. Діточки народжуються рідко – хворі й кволі. Рід на рід війною йде, винищують люди себе! Князі ворогують, слави й багатства шукають, миру не знають…
Став Добриня думати, як біду ту подолати, та не придумає він ніяк. Став він людей запитувати: чому так живете, та й навіщо?
Одного запитав:
– Ти для чого, чоловіче, живеш?
– Не знаю… Живу – бо живеться…
– А що робиш?
– Працюю, їм та п’ю…
– А що вмієш робити?
– Умію каміння носити, за це мені дають їсти та й пити.
– А каміння – навіщо?
– Не знаю…
Другого запитує:
– А ти навіщо, чоловіче, живеш?
– Не знаю…
– А що вмієш робити?
– Умію кулаками бити…
– А за що б’єш і кого?
– Та б’ю, кого звелять! А за це дають мені нагород багато…
Кого Добриня не запита – люди не знають, для чого живуть, від чого страждають.
Став тоді Добриня Землю-Матінку запитувати:
– Ти, Земле-Матінко, кохана, на собі нас усіх зростила, то скажи: чого діти твої в біді живуть та нещасті, як їм допомогти біду перемогти?
Відповідала Добрині Матінка-Земля:
– Не просто дітям моїм допомогти. І не кожному це до снаги. Силу на це треба велику, любов чисту та терпіння безмежне…
– Навчи мене, як ту любов, силу та терпіння віднайти, – Добриня попросив.
– Бачиш, Ріка Світла Живого тече наді мною, як вітер сонячний живий. Це – ніжної Любові Божественний Потік! Стань Світлом цим й дітей всіх моїх обійми! Та перший наказ мій пам’ятай: все любов’ю народжується, любов’ю зцілюється, та й любов’ю змінюється!
Злився Добриня зі Світлом, полетів над Землею, побачив, як Світло все живе омиває. Той, хто любов’ю Світлу відповідає, – ніжність і ласку у відповідь має. Той же, в кому злоба й нудьга живуть, – того ніби черви зсередини гризуть, Світла Божого він не відчуває, сам світла не випромінює, всю милість Бога від себе відштовхує та відкидає…
– Тепер прихились до грудей Моїх, Добринечко, послухай, як б’ється серце моє материнське! Зрозумій, звідки сила моя йде та терпіння…
Став Добриня Землю-Матінку обіймати, із глибин стукіт серця її слухати. З усією силою Землі він злився, Світлом осяйним сповнився, мудрості глибокої навчився; ніби на долоні – кожного може тепер потримати, всю долю людини може тепер знати!
І Земля-Матінка говорить йому:
– Йди тепер до Святих Гір, зустрінеш там Святогора-Богатиря. Є у нього для Богатирів зброя особлива, не кожен її підійме, не кожному до снаги. Тільки той, хто все життя своє до хвилини останньої готовий служінню Богатирському присвятити, може зброю ту носити. Проси меч у нього, який все перетворює, та й щит, що зло відбиває, – він тобі їх дасть.
Приїхав Добриня до Святих Гір, виступами піднявся, до самого неба дістався. Назустріч йому Святогор-Богатир: сам як Гора великий, силою небаченою налитий.
Вклонився Добриня Святогору-Богатирю:
– Послала мене до тебе Земля-Матінка. Хочу я Отцю-Богу служити: Землю боронити, добро та правду захищати, людям допомагати. Говорила вона, що зброю Богатирську бережеш ти, яку не кожен підійме, яка не кожному до снаги.
– Що ж, Добрине, чисті помисли твої, руки сильні, та й серце в тебе горить вогнем сяючим! Вибирай меч і щит по собі!
Вибрав Добриня меч, який все перетворює, та щит, який зло відбиває.
Здивувався Святогор:
– Добре ти вибрав! Тепер, аби біду за бідою на Землі подолати, маєш ти, Добрине, щит та меч закаляти й силою великою наповнювати.
Тут налетіла хмара чорна та грізна, сила у ній величезна.
Підняв Добриня щит, силу всю свою зібрав, відбив натиск, чорноту пронизав мечем.
Запалахкотів меч вогнем багряним! Хмара розвіялась, дощиком чистим обернулась, землю полила – та й пропала.
Не встиг Добриня дух перевести, на сяяння меча нового надивитись, аж глядь – друга хмарища надходить, ще більша за першу. Наїхала, силою страшною навалилася… Підняв Добриня щит, від натиску в землю по пояс вгруз. Та згадав, як раніше з усією силою Землі зливався – втримав натиск щитом, відбив напад. І пронизав хмарищу мечем. Ніби блискавкою золотою сяючою спалахнув меч! Розступилася, розвіялася хмара, небо світлом ніжним Землю освітило. Стоїть Добриня, красою й величчю неба милується, меч його світлом золотим сяє.
Та не встиг він надивитись – тут налетіла зла хмара, прийшла сила зла і немає їй ні кінця, ні краю! Підняв щит Добриня – та не стає йому сили проти всієї могутності тої злої вистояти, нема можливості натиск той стримати… Тут відкрив Отець-Бог Добрині Свою Силу Велику, злився Добриня з Силою цією – щит мов дзеркало заблищав, меч Вогнем Божественним засіяв! Ударив Добриня мечем – розсіялася хмара, сонце відкрилося, світлом своїм все осві-тило!
Тут благословив Бог-Отець Добриню:
– Ходи тепер, верши службу Богатирську: Землю від біди оберігай, добру в усьому допомагай, всюди злу на заваді ставай, людей любов’ю та мудрістю змінюй!
Та поради в Мене питати не забувай!
І пам’ятай, що не той ворог страшний, що назовні, а той небезпечний, що всередині!
Пам’ятай ще, що є слова мудрі, добрі та цілющі. Якщо вчасно слова такі промовляти – то сила їх велика змінить те, що мечу не під силу! Якщо зумієш людям розказати, навіщо людина на Землі живе, – то зникнуть печаль і злоба, щастя розквітне! Стане кожна людина тоді все живе відчувати, стане гармонію й радість творити, закони любові пізнає, сама Світлом сяючим стане, буде за законами Моїми жити, в любові й радості життя на землі творити! І тих, хто це все зуміє пізнати, – бери у Мою Богатирську рать!
І дав Отець-Бог Добрині в дорогу хлібчика насущного чарівного. Особливий був той хліб Божий: не закінчується він ніколи, якщо ним з іншими ділишся!
Рушив Добриня у путь-доріженьку, в дорогу не близьку, на життя ціле покладену, в дорогу – Богатирську!
Святогор-Богатир Добрині удачі побажав та нових Богатирів на Землі шукати загадав: щоб берегли Землю-Матінку Богатирі, щоб не зникала слава Богатирська у віках!
…Отак і став Добриня Богатирем.
Став він їздити по Землі, став службу Богатирську вершити: біду проганяти, душі людські зцілювати.
Комментариев нет:
Отправить комментарий