Як Василиса премудрою стала
Їде Добриня по Землі, людей від ворогів захищає. В руках його щит Вогненний, стріли йому не страшні, на поясі – меч, небачено витонченої роботи, не простим вогнем загартований. Ціле військо один Добриня перемогти може. Як вийде супроти загону вражого – страх на того нападає, хто зі злом на села й міста йти замишляє. Підійме Добриня щит Вогненний – стріли в нього не летять, оголить меч сяючий – і нема сили супроти нього рівної. Кінь під ним Богатирський без вуздечка вершника слухає, думку кожну розуміє, кожним кроком силу Землі-Матері відчуває.
Їде Добриня густими лісами, чистими полями – всьому серце його радіє: і звіру лісовому, і пташці вольній, і травам густим… А як заїде туди, де люди живуть, – задумається…
Приїхав Добриня в село, куди його захисником кликали. Стоять будинки міцні та багаті. Стоять огорожі високі, кілками наїжачились. За огорожами собаки на ланцюгах сидять: гавкають-виють, аж хриплять, так надриваються, що на людей, які лаються, схожими стали… Не виходять люди Богатиря стрічати, хлібом-сіллю пригощати, на ночівлю з дороги дальньої не кличуть, лиш руками вказують туди, де військо вражеє стоїть…
Зажурився Добриня: як захищати тебе, Земле-Матінко, коли так Богатиря діти твої стрічають, навіть водиці джерельної не піднесуть… Та годі, не звикати!..
І поїхав в поле чисте ночувати, до битви готуватися.
Раптом звідкілясь з’явилася дівчинка. Добрині назустріч виходить вона. Сама маленька, тіло худеньке, не видно, де душа тримається, сорочечка старенька, в латочках вся, дві кіски, як хвостики мишачі, стирчать, носик гостренький, у весняночках. Тільки оченятка у дівчинки добрі: золоті іскорки в них горять, коли б усміхнулась дівчинка – засяяли б.
Вклонилася вона Добрині земним поклоном, простягла водички джерельної в кухлику, а ще – ягід суничних у долоньці.
Взяв Добриня дари, подякував сердечно за ягідки духмяні, за водицю чисту, за добро та ласку.
– Як же звати-величати тебе, зіронько? – запитує.
– Василиса-сиротинка, – задоволене похвалою, дівча відповіло.
– Що ж тебе в дім свій ніхто не взяв?
– Брали мене в робітниці, та не упоралась я, – знизавши худенькими плечиками, дівча відповіло.
Відломив Добриня Василисі хлібчика, пояснив властивості його чарівні, та й каже:
– Йди з села цього, Василисонько. Тут битва буде. Йди туди, де вранці сонечко сходить, там людей добрих стрінеш.
Вранці виїхав Добриня в чисте полечко, бачить уже рать іноземну, а на серці тяжко… Чим же кращі від ворогів ті люди, що в достатку самі живуть, а сиротині притулку не дали…
Їде Добриня воїнству назустріч…
Їде Добриня, а щит Вогненний не підіймає…
Їде Добриня, а меч свій не оголяє…
Ось і стріли вражі летять…
Їде Добриня, а щит Вогненний не підіймає…
Їде Добриня, а меч свій не оголяє…
Вже й кров з ран Добрині на сиру землю тече…
Їде Добриня, а щит Вогненний не підіймає…
Їде Добриня, а меч свій не оголяє…
Злякалися вороги, кинулися геть від воїна того, якого смерть не бере…
…А Добриня на землю впав, кров’ю тіло стікає, та смерть його не бере…
Провалився він у забуття, бачить перед собою Сонце Ясне Великеє, чує голос Отця-Бога лагідний, що говорить всередині серця великого:
– Ти чого, Добрине, службу Мою полишить задумав? Навіщо ти щит опустив Вогненний, що Я гартував, меч залишив, що Я тобі вручав? Якби всюди на Землі порядок був, якби люди всі жили в любові та ласці, хіба послав би Я тебе вершить службу Богатирську? Вертайся, виконуй Справу свою: сила тобі для того й дана Мною та розуміння!
Слова строгі говорив, але Любов’ю й Ніжністю обійняв Бог-Отець Добриню.
Відкрив Добриня очі, а над ним Василиса стоїть, рани його водою живою омиває. Поряд кінь стоїть Богатирський.
Зажили рани на тілі Добрининім, ніби й не було зовсім.
А Василиса й говорить йому:
– Візьми мене, Добрине, з собою, а то як тебе без нагляду залишати?!
Посадив Добриня Василису поперед себе на коня та й поїхав.
Поїхали вони через село, де Василиса жила. Люди наче й раді, та не дякують Добрині за захист. Тільки хлопчаки на вулицю вибігли та й кричать:
– Дай нам сили своєї, Богатирю! Дай! Дай! Дай!
Вирішив Добриня з хлопчаками погратись. Зліз з коня, Василисі повід дав потримати. Зняв із себе поясок узорчатий вишитий та й каже:
– Давайте в «дай-дай» грати! От у мене поясок чарівний, в ньому сила велика. Хто його надіне – в сто разів сильнішим стане! Давайте поясок перетягувати: хто перетягне, тому й дістанеться поясок з усією його силою.
– Хитрий ти дуже: нам тебе не перетягнуть, обманюєш нас, – хлопчаки йому відповідають.
– Та я одним мізинчиком тягтиму…
– Гаразд! – погодилися хлопчаки.
Усе перепробували, та мізинця Добрининого ніхто не пересилив.
Тоді Добриня й каже:
– А ви всі разом тягніть!
Вчепились хлопчаки всі разом, а Добриня поясок з мізинця спустив – і перемога за дітьми залишилася. А вони битися почали: кому тепер пояском володіти, найсильнішим бути.
Добриня їм і каже:
– Так у вас нічого й не буде! Ви ж поясок усі разом здобули – і сила у вас буде тільки тоді, коли ви разом дружно справу робитимете. Піде один батьку допомагати дрова рубати – ви разом усі попрацюєте – враз робота зробиться. Піде другий з вас батьку помагати дах лагодити – ви йому всі у підмозі станете. Так у вас й зросте сила спільна! А віку Богатирського досягнете – у кожного стане така сила, як у всіх разом.
Подякували Добрині хлопчаки, а Добриня їм головну заповідь став казати:
– Ім’я моє Добриня – і в поясі сім сила добра! Та якщо її на діло зле спрямувати, назавжди сила зникне та й не повернеться більш…
Задумались діти, як їм далі жити… І стали добру, праці й дружбі потроху вчитися, силу Богатирську набувати.
…А Добриня з Василисою далі поїхали.
Удень Василису поперед себе посадить, оповіді їй розповідає, все навкруг показує; вночі Василиса позаду під плащем сховається, рученьками причепиться – та й спить. Коли ворог на підході, Добриня Василису на дерево високе посадить, а сам битву веде.
Варто Добрині меч спрямувати – од страху дрижать й геть біжать ті, хто недобре на думці має: чи розбій, чи вбивство, чи грабунок. Ворожу злобу – на того, хто злиться, – щит відбиває. А меч Чистотою великою сяє, кров’ю не омитий. Є велика сила в нім: сила Любові, котра переважає силу смерті. Сила та – від Отця-Бога отримана.
Та все таки незручно Добрині з Василисою службу Богатирську вершити. Шукав він дім, де б виросла Василиса премудрою та прекрасною.
Чи довго, чи ні, їздили, бачать – дім стоїть добрий та міцний, поле доглянуте, земля плодоносить, яблуні від яблучок до землі віття нагнули. Жили в домі тім троє братів: Микула, Ярослав та Йванко, а також сестра їхня Мар’я-Майстриня.
Виходить назустріч гостям Мар’я-Майстриня. Собою – красива: струнка, рум’яна, волосся – густе, русе, руки – сильні та ніжні, очі – ніби все небо увібрали в себе днем ясним! Вклонилася Добрині Мар’я-Майстриня, в світлицю кличе – рада Богатиря вітати, себе красуню показати…
– Де ж ти, диво-Богатире, супутницю знайшов таку непоказну? – запитує.
А Василиса недарма з Добринею їздила, навчилася слово непривітне без образи зустрічати.
Добриня руку Василисі на плече поклав, усміхнулись вони, поклонилися господині в землю, в світлицю зайшли.
Став Добриня господарям дарунки вручати.
Перший подарунок Мар’ї-Майстрині простягнув.
– Це – люстерко чарівне, в ньому душа людська в усій своїй красі відображається. Чи візьмеш, Мар’єчко?
Радо взяла красуня люстерко, глянула, щоб помилуватися собою... – та й зашарілася вся од сорому… Аж слізоньки на очі набігли…
– Чи залишиш собі подарунок? – Добриня питає, та на Мар’єчку поглядає.
– Залишу… Спасибі тобі, Добриненько! А особлива дяка тобі, Василисонько, ти пробач мені, нерозумній і пихатій, за слово неласкаве! Залишайся в домі нашім жити, я тобі сестрою буду доброю! А люстерко чарівне нам обом у нагоді стане: ти в нього теж дивитись інколи будеш – і краща за мене виростеш! А я навчу тебе і хліб пекти, і полотно ткати, і узори шовкові майстерно вишивати.
Усміхнувся Добриня: гарний перший дарунок вийшов! Дістає і братам Мар’їним дарунки:
– Це – плуг хлібородний та сокира майстерна, і сопілочка, що серця пробуджує та веселить. Вибирайте, кому що до душі припало.
Вибрав Микула, старший брат, плуг, дякує Добрині:
– До серця мені твій дарунок, Добрине, буду хліб ростити, людей годувати, та й плуг тупим не стане!
Вибрав Ярослав, середульший брат, сокиру майстерну, дякує Добрині:
– До серця мені твій дарунок, Добрине, буду будинки добрі та гарні будувати – людям на добро та процвітання!
Вибрав Іванко, молодший брат, сопілочку, що серця пробуджує та веселить, подякував Добрині. Підніс сопілочку до губ – заграв… І полилась музика дивовижна – ніби водичка весняна пробігла, ніби листочки зелені розпустилися, ніби квіти пахучі зацвіли… Якщо люди, працюючи, почують ту музику – робота радістю стане! Якщо в свято сопілочка заспіває – щастя подарує! Якщо сварка почнеться – заговорить сопілочка – і забудуть люди, про що сперечалися, та й як взагалі навіщо сердитись?!
Василисонька зраділа грі Йванка, танцювати почала, іскорки золоті в оченятах яскравим світлом загорілися.
– Спасибі тобі, Добрине, за головний дарунок, за сестрицю найменшеньку, – Мар’я та брати її говорять.
Тут Добриня прощатися став:
– Ну ось, тепер слухай мій наказ, Василисонько! Якщо зумієш його дотримати – не тільки прекрасною, але й премудрою станеш! Доручаю тобі дивитися, щоб не затупився плуг хлібородний, щоб не лежала без діла сокира майстерна, щоб не замовкла сопілочка, що серця пробуджує та веселить! А якщо забудеться хто, то ви з Мар’єчкою одразу ж люстерко йому несіть чарівне, щоб душа своє зображення побачила й посоромилась!
Говорить Василиса:
– Дозвольте, браття мої милі та сестрице лагідна, до околиці Добриню провести.
– Проведи – та чимшвидше додому повертайся! – відповідають.
Узяв Добриня Василису за руку, і пішли неспішно, а Василиса запитувати почала:
– Скажи, Добрине, як люстерко чарівним стало?
– Якщо готова людина побачити зображення душі своєї без прикрас – будь-яке люстерко чарівним стає!
– Скажи, Добрине, а як плуг чарівним став?
– Зустрів плуг руки добрі та серце гаряче – і силою чарівною наповнився для добрих справ.
– І сокира – так само? І сопілочка – пісню прекрасної Йванкової душі заспівала?
– Так. Розумниця ти, Василисонько, що таїну чарів справжніх осягла! Ти тепер підростай та з братами і Мар’єчкою людям допомагай! Дарунки їм даруйте чарівнї, душі од сну будіть!
Обійняв Добриня Василису. Побігла вона додому радісна. Подивився їй Добриня услід з-під руки Богатирської, побачив, що виросте Василиса премудрою і прекрасною, багатьом людям допомогти зможе!
…А Добриня далі їде.
Їде Добриня по Землі, людей від ворогів захищає. В руках його – щит Вогненний, стріли йому не страшні, на поясі – меч, небаченої краси, не простим вогнем загартований. Ціле військо один Добриня перемогти може. Як вийде супроти загону вражого – страх на того нападає, хто зі злом на села та міста йти замишляє. Підійме Добриня щит Вогненний – стріли в нього не летять, оголить меч сяючий – і нема сили супроти нього рівної. Кінь під ним Богатирський, без вуздечки, вершника слухає, думку кожну розуміє, кожним кроком силу Землі-Матері відчуває.
Їде Добриня густими лісами, чистими полями – всьому серце його радіє: і звіру лісовому, і пташці вольній, і травам густим… А як заїде туди, де люди живуть, – задумається…
Приїхав Добриня в село, куди його захисником кликали. Стоять будинки міцні та багаті. Стоять огорожі високі, кілками наїжачились. За огорожами собаки на ланцюгах сидять: гавкають-виють, аж хриплять, так надриваються, що на людей, які лаються, схожими стали… Не виходять люди Богатиря стрічати, хлібом-сіллю пригощати, на ночівлю з дороги дальньої не кличуть, лиш руками вказують туди, де військо вражеє стоїть…
Зажурився Добриня: як захищати тебе, Земле-Матінко, коли так Богатиря діти твої стрічають, навіть водиці джерельної не піднесуть… Та годі, не звикати!..
І поїхав в поле чисте ночувати, до битви готуватися.
Раптом звідкілясь з’явилася дівчинка. Добрині назустріч виходить вона. Сама маленька, тіло худеньке, не видно, де душа тримається, сорочечка старенька, в латочках вся, дві кіски, як хвостики мишачі, стирчать, носик гостренький, у весняночках. Тільки оченятка у дівчинки добрі: золоті іскорки в них горять, коли б усміхнулась дівчинка – засяяли б.
Вклонилася вона Добрині земним поклоном, простягла водички джерельної в кухлику, а ще – ягід суничних у долоньці.
Взяв Добриня дари, подякував сердечно за ягідки духмяні, за водицю чисту, за добро та ласку.
– Як же звати-величати тебе, зіронько? – запитує.
– Василиса-сиротинка, – задоволене похвалою, дівча відповіло.
– Що ж тебе в дім свій ніхто не взяв?
– Брали мене в робітниці, та не упоралась я, – знизавши худенькими плечиками, дівча відповіло.
Відломив Добриня Василисі хлібчика, пояснив властивості його чарівні, та й каже:
– Йди з села цього, Василисонько. Тут битва буде. Йди туди, де вранці сонечко сходить, там людей добрих стрінеш.
Вранці виїхав Добриня в чисте полечко, бачить уже рать іноземну, а на серці тяжко… Чим же кращі від ворогів ті люди, що в достатку самі живуть, а сиротині притулку не дали…
Їде Добриня воїнству назустріч…
Їде Добриня, а щит Вогненний не підіймає…
Їде Добриня, а меч свій не оголяє…
Ось і стріли вражі летять…
Їде Добриня, а щит Вогненний не підіймає…
Їде Добриня, а меч свій не оголяє…
Вже й кров з ран Добрині на сиру землю тече…
Їде Добриня, а щит Вогненний не підіймає…
Їде Добриня, а меч свій не оголяє…
Злякалися вороги, кинулися геть від воїна того, якого смерть не бере…
…А Добриня на землю впав, кров’ю тіло стікає, та смерть його не бере…
Провалився він у забуття, бачить перед собою Сонце Ясне Великеє, чує голос Отця-Бога лагідний, що говорить всередині серця великого:
– Ти чого, Добрине, службу Мою полишить задумав? Навіщо ти щит опустив Вогненний, що Я гартував, меч залишив, що Я тобі вручав? Якби всюди на Землі порядок був, якби люди всі жили в любові та ласці, хіба послав би Я тебе вершить службу Богатирську? Вертайся, виконуй Справу свою: сила тобі для того й дана Мною та розуміння!
Слова строгі говорив, але Любов’ю й Ніжністю обійняв Бог-Отець Добриню.
Відкрив Добриня очі, а над ним Василиса стоїть, рани його водою живою омиває. Поряд кінь стоїть Богатирський.
Зажили рани на тілі Добрининім, ніби й не було зовсім.
А Василиса й говорить йому:
– Візьми мене, Добрине, з собою, а то як тебе без нагляду залишати?!
Посадив Добриня Василису поперед себе на коня та й поїхав.
Поїхали вони через село, де Василиса жила. Люди наче й раді, та не дякують Добрині за захист. Тільки хлопчаки на вулицю вибігли та й кричать:
– Дай нам сили своєї, Богатирю! Дай! Дай! Дай!
Вирішив Добриня з хлопчаками погратись. Зліз з коня, Василисі повід дав потримати. Зняв із себе поясок узорчатий вишитий та й каже:
– Давайте в «дай-дай» грати! От у мене поясок чарівний, в ньому сила велика. Хто його надіне – в сто разів сильнішим стане! Давайте поясок перетягувати: хто перетягне, тому й дістанеться поясок з усією його силою.
– Хитрий ти дуже: нам тебе не перетягнуть, обманюєш нас, – хлопчаки йому відповідають.
– Та я одним мізинчиком тягтиму…
– Гаразд! – погодилися хлопчаки.
Усе перепробували, та мізинця Добрининого ніхто не пересилив.
Тоді Добриня й каже:
– А ви всі разом тягніть!
Вчепились хлопчаки всі разом, а Добриня поясок з мізинця спустив – і перемога за дітьми залишилася. А вони битися почали: кому тепер пояском володіти, найсильнішим бути.
Добриня їм і каже:
– Так у вас нічого й не буде! Ви ж поясок усі разом здобули – і сила у вас буде тільки тоді, коли ви разом дружно справу робитимете. Піде один батьку допомагати дрова рубати – ви разом усі попрацюєте – враз робота зробиться. Піде другий з вас батьку помагати дах лагодити – ви йому всі у підмозі станете. Так у вас й зросте сила спільна! А віку Богатирського досягнете – у кожного стане така сила, як у всіх разом.
Подякували Добрині хлопчаки, а Добриня їм головну заповідь став казати:
– Ім’я моє Добриня – і в поясі сім сила добра! Та якщо її на діло зле спрямувати, назавжди сила зникне та й не повернеться більш…
Задумались діти, як їм далі жити… І стали добру, праці й дружбі потроху вчитися, силу Богатирську набувати.
…А Добриня з Василисою далі поїхали.
Удень Василису поперед себе посадить, оповіді їй розповідає, все навкруг показує; вночі Василиса позаду під плащем сховається, рученьками причепиться – та й спить. Коли ворог на підході, Добриня Василису на дерево високе посадить, а сам битву веде.
Варто Добрині меч спрямувати – од страху дрижать й геть біжать ті, хто недобре на думці має: чи розбій, чи вбивство, чи грабунок. Ворожу злобу – на того, хто злиться, – щит відбиває. А меч Чистотою великою сяє, кров’ю не омитий. Є велика сила в нім: сила Любові, котра переважає силу смерті. Сила та – від Отця-Бога отримана.
Та все таки незручно Добрині з Василисою службу Богатирську вершити. Шукав він дім, де б виросла Василиса премудрою та прекрасною.
Чи довго, чи ні, їздили, бачать – дім стоїть добрий та міцний, поле доглянуте, земля плодоносить, яблуні від яблучок до землі віття нагнули. Жили в домі тім троє братів: Микула, Ярослав та Йванко, а також сестра їхня Мар’я-Майстриня.
Виходить назустріч гостям Мар’я-Майстриня. Собою – красива: струнка, рум’яна, волосся – густе, русе, руки – сильні та ніжні, очі – ніби все небо увібрали в себе днем ясним! Вклонилася Добрині Мар’я-Майстриня, в світлицю кличе – рада Богатиря вітати, себе красуню показати…
– Де ж ти, диво-Богатире, супутницю знайшов таку непоказну? – запитує.
А Василиса недарма з Добринею їздила, навчилася слово непривітне без образи зустрічати.
Добриня руку Василисі на плече поклав, усміхнулись вони, поклонилися господині в землю, в світлицю зайшли.
Став Добриня господарям дарунки вручати.
Перший подарунок Мар’ї-Майстрині простягнув.
– Це – люстерко чарівне, в ньому душа людська в усій своїй красі відображається. Чи візьмеш, Мар’єчко?
Радо взяла красуня люстерко, глянула, щоб помилуватися собою... – та й зашарілася вся од сорому… Аж слізоньки на очі набігли…
– Чи залишиш собі подарунок? – Добриня питає, та на Мар’єчку поглядає.
– Залишу… Спасибі тобі, Добриненько! А особлива дяка тобі, Василисонько, ти пробач мені, нерозумній і пихатій, за слово неласкаве! Залишайся в домі нашім жити, я тобі сестрою буду доброю! А люстерко чарівне нам обом у нагоді стане: ти в нього теж дивитись інколи будеш – і краща за мене виростеш! А я навчу тебе і хліб пекти, і полотно ткати, і узори шовкові майстерно вишивати.
Усміхнувся Добриня: гарний перший дарунок вийшов! Дістає і братам Мар’їним дарунки:
– Це – плуг хлібородний та сокира майстерна, і сопілочка, що серця пробуджує та веселить. Вибирайте, кому що до душі припало.
Вибрав Микула, старший брат, плуг, дякує Добрині:
– До серця мені твій дарунок, Добрине, буду хліб ростити, людей годувати, та й плуг тупим не стане!
Вибрав Ярослав, середульший брат, сокиру майстерну, дякує Добрині:
– До серця мені твій дарунок, Добрине, буду будинки добрі та гарні будувати – людям на добро та процвітання!
Вибрав Іванко, молодший брат, сопілочку, що серця пробуджує та веселить, подякував Добрині. Підніс сопілочку до губ – заграв… І полилась музика дивовижна – ніби водичка весняна пробігла, ніби листочки зелені розпустилися, ніби квіти пахучі зацвіли… Якщо люди, працюючи, почують ту музику – робота радістю стане! Якщо в свято сопілочка заспіває – щастя подарує! Якщо сварка почнеться – заговорить сопілочка – і забудуть люди, про що сперечалися, та й як взагалі навіщо сердитись?!
Василисонька зраділа грі Йванка, танцювати почала, іскорки золоті в оченятах яскравим світлом загорілися.
– Спасибі тобі, Добрине, за головний дарунок, за сестрицю найменшеньку, – Мар’я та брати її говорять.
Тут Добриня прощатися став:
– Ну ось, тепер слухай мій наказ, Василисонько! Якщо зумієш його дотримати – не тільки прекрасною, але й премудрою станеш! Доручаю тобі дивитися, щоб не затупився плуг хлібородний, щоб не лежала без діла сокира майстерна, щоб не замовкла сопілочка, що серця пробуджує та веселить! А якщо забудеться хто, то ви з Мар’єчкою одразу ж люстерко йому несіть чарівне, щоб душа своє зображення побачила й посоромилась!
Говорить Василиса:
– Дозвольте, браття мої милі та сестрице лагідна, до околиці Добриню провести.
– Проведи – та чимшвидше додому повертайся! – відповідають.
Узяв Добриня Василису за руку, і пішли неспішно, а Василиса запитувати почала:
– Скажи, Добрине, як люстерко чарівним стало?
– Якщо готова людина побачити зображення душі своєї без прикрас – будь-яке люстерко чарівним стає!
– Скажи, Добрине, а як плуг чарівним став?
– Зустрів плуг руки добрі та серце гаряче – і силою чарівною наповнився для добрих справ.
– І сокира – так само? І сопілочка – пісню прекрасної Йванкової душі заспівала?
– Так. Розумниця ти, Василисонько, що таїну чарів справжніх осягла! Ти тепер підростай та з братами і Мар’єчкою людям допомагай! Дарунки їм даруйте чарівнї, душі од сну будіть!
Обійняв Добриня Василису. Побігла вона додому радісна. Подивився їй Добриня услід з-під руки Богатирської, побачив, що виросте Василиса премудрою і прекрасною, багатьом людям допомогти зможе!
…А Добриня далі їде.
Їде Добриня по Землі, людей від ворогів захищає. В руках його – щит Вогненний, стріли йому не страшні, на поясі – меч, небаченої краси, не простим вогнем загартований. Ціле військо один Добриня перемогти може. Як вийде супроти загону вражого – страх на того нападає, хто зі злом на села та міста йти замишляє. Підійме Добриня щит Вогненний – стріли в нього не летять, оголить меч сяючий – і нема сили супроти нього рівної. Кінь під ним Богатирський, без вуздечки, вершника слухає, думку кожну розуміє, кожним кроком силу Землі-Матері відчуває.
Комментариев нет:
Отправить комментарий