Як Добриня ідолище переміг
Їде Добриня по Землі, рать малу збирає, сміливих та сильних духом у рать ту Богатирську набирає, про те, як діло Богатирське на Землі вершити, навчає. Говорить їм Добриня заповіді Богатирські.
Заповідь перша – Добро на Землі творити; і не для себе – для людей жити; і не як сам хочеш – а як Бог-Отець велить.
Заповідь друга – Силу виплекати велику Богатирську; і не гнівом та наскоком з ворогом битись – а Любов’ю та Спокоєм Силу тую направляти, щоб гору над неприятелем мати.
Заповідь третя – Мудрість мати, щоб праведно – де добро, де зло – розрізняти: щоб невинного не згубити, щоби винного не озлобити, а змінити-зцілити, щоб Добру сили додати, щоб у світ Любові людей всіх спрямувати.
…Їде Добриня, дивиться в далечінь: де воно – теє діло, що сьогодні зробить судилося?
Бачить: ідолище стоїть, порожнє всередині. А люди навкруг живуть, ідолищу поклоняються, несуть йому дари багатії, щоб ідолище їх… од ворогів захистило, дощ пролило, хворих зцілило, врожай дарувало… У страху перед ідолищем люди прогинаються, до милості його звертаються…
А ідолище ночами очима блискає вогненними, голосом гримить страшенним, кару неминучую всім нескореним обіцяє…
Живе при ідолищі чоловічок, дари для ідолища приймає, підкорення собі вимагає…
Дарами тими ідолищу чоловічок той користується. І владу над людьми має велику…
Здивувався Добриня, зажурився, що не до Отця-Бога живого люди звертаються, а до ідолища пустого.
Став людей запитувати: чому вони ідолищу поклоняються?
Люди ж йому відповідають:
– І батьки наші так жили, і діди, і діток ми вчимо ідолища боятися і завжди в усьому слухатися. Той Бог, про Якого ти говориш, не видимий нам і невідомий, а ідолище – ось воно, і неслухняних покарає! Ми й слухати тебе боїмося, йди звідсіль, щоб біду не накликати!
Тільки декілька сміливців кажуть Добрині:
– Покажи нам, що ідолище пусте всередині, – тоді й повіримо тобі!
Зібрав Добриня сміливців біля себе, і пішли вони до ідолища.
А назустріч їм той чоловічок: страшенною карою загрожує тому, хто близько до ідолища підійде, смерть обіцяє неминучу й муки вічні після смерті передрікає, прокляття страшні насилає.
Усміхнувся Добриня, підняв свій щит тихесенько – відбилася злоба чоловічка – і на нього ж упала. Побіг він геть, ледь живий від переляку…
Показав Добриня сміливцям, що всередині ідолища… порожнеча, приходив лишень чоловічок той вечорами, запалював усередині вогонь і горіли очі ідолища, виблискували страшно, читав він голосно написи на стінах, предками його вирізані, – і гула порожнеча всередині ідолища голосом нелюдським...
Тоді запитували його сміливці:
– Показав ти нам порожнечу ідолища, покажи тепер і Отця-Бога твого!
Відповідає їм Добриня:
– Бог-Отець – всьому Батько і Творець. Він – усюди!
Подивіться на дерева прекрасні, трави зелені, мохи пухнасті, квіти духмяні, на пагорби далекі, на небо синє, на сонце променисте! Хай же наповниться душа вдячністю за красу таку, Отцем сотворену!
Він існує усюди – і нема Йому меж і перешкод! Він – і там, де гори дальні! Він – і там, де море синє! Він – і там, де ліси високі! Він – і тут, де ви! Він – і тут, де я! В серці людськім, любов’ю до Батька-Отця і Творця сповненому, – двері в світ Бога-Отця відчиняються! Там – і видимий Він як Світло Ясне, що сіяє яскравіше від сонця! Там – і чути Його може кожен! Бо ж Він – кожному – Отець люблячий!
– Як же навчитись нам Бога-Отця чути?
– Передусім треба навчитись тишу слухати – серцем слухати, любов’ю сповненим. Можна слухати, як верховіття дерев листям шелестять… Можна слухати, як на полі дальнім коники-стрибунці цвіркочуть. Можна слухати спів пташок у небі синім над землею… Можна слухати Землю-Матінку, розчиняючись в її спокої земному… Можна почути, як Земля-Матінка наша, пісні колискові наспівує… Вона ж бо, Земля-Мати наша, всіх уміє приголубити, обняти, колихати, силу свою давати… М’яко всіх колише ніжне Світло Землі, життя всі готове наповнити силою Любові… Тоді, якщо слухати в тиші серця відкритого, великого, – стане Божі слова ясно чути. Тільки запитаєш – і одразу відповідь дізнаєшся, і обійме Любов’ю Божественне Світло!.. Так Отець наповнює Любов’ю Своєю синів і дочок, які пізнали Його.
Подивувало це сміливців, вражені стояли вони! Прочинились дверцята до сердець їхніх. Побачили вони Світло, що сяяло яскравіше від сонця, відчули Отця-Бога Любов!
Розказали вони іншим людям про те. І стали люди Добриню просити, щоб позбавив він їх від ідолища.
Витяг Добриня меч сяючий, зрубав ідолище, як дерево гниле, помахом одним – і побачили вони порожнечу всередині… І зник страх перед ідолищем у людей.
Став Добриня всім про Отця-Бога розповідати, став учити любов’ю сердечною наповнятися, щоб змогли Батька-Творця бачити й чути, заповідей Любові й Добра дотримуватись, щасливо на нашій Землі прекрасній жити.
А сміливців тих Добриня ще більше навчав. Навчав, як інших людей любити-захищати, навчав, як Божі заповіти у всій повноті виконувати, навчав, як силу Добра збирати, як Богатирями справжніми стати. Так і стало на Землі Богатирів більше.
…А Добриня далі їде.
Їде Добриня по Землі, рать малу збирає, сміливих та сильних духом у ту рать Богатирську набирає. Про те, як діло Богатирське на Землі вершити, навчає.
Заповідь перша – Добро на Землі творити; і не для себе – для людей жити; і не як сам хочеш – а як Бог-Отець велить.
Заповідь друга – Силу виплекати велику Богатирську; і не гнівом та наскоком з ворогом битись – а Любов’ю та Спокоєм Силу тую направляти, щоб гору над неприятелем мати.
Заповідь третя – Мудрість мати, щоб праведно – де добро, де зло – розрізняти: щоб невинного не згубити, щоби винного не озлобити, а змінити-зцілити, щоб Добру сили додати, щоб у світ Любові людей всіх спрямувати.
…Їде Добриня, дивиться в далечінь: де воно – теє діло, що сьогодні зробить судилося?
Бачить: ідолище стоїть, порожнє всередині. А люди навкруг живуть, ідолищу поклоняються, несуть йому дари багатії, щоб ідолище їх… од ворогів захистило, дощ пролило, хворих зцілило, врожай дарувало… У страху перед ідолищем люди прогинаються, до милості його звертаються…
А ідолище ночами очима блискає вогненними, голосом гримить страшенним, кару неминучую всім нескореним обіцяє…
Живе при ідолищі чоловічок, дари для ідолища приймає, підкорення собі вимагає…
Дарами тими ідолищу чоловічок той користується. І владу над людьми має велику…
Здивувався Добриня, зажурився, що не до Отця-Бога живого люди звертаються, а до ідолища пустого.
Став людей запитувати: чому вони ідолищу поклоняються?
Люди ж йому відповідають:
– І батьки наші так жили, і діди, і діток ми вчимо ідолища боятися і завжди в усьому слухатися. Той Бог, про Якого ти говориш, не видимий нам і невідомий, а ідолище – ось воно, і неслухняних покарає! Ми й слухати тебе боїмося, йди звідсіль, щоб біду не накликати!
Тільки декілька сміливців кажуть Добрині:
– Покажи нам, що ідолище пусте всередині, – тоді й повіримо тобі!
Зібрав Добриня сміливців біля себе, і пішли вони до ідолища.
А назустріч їм той чоловічок: страшенною карою загрожує тому, хто близько до ідолища підійде, смерть обіцяє неминучу й муки вічні після смерті передрікає, прокляття страшні насилає.
Усміхнувся Добриня, підняв свій щит тихесенько – відбилася злоба чоловічка – і на нього ж упала. Побіг він геть, ледь живий від переляку…
Показав Добриня сміливцям, що всередині ідолища… порожнеча, приходив лишень чоловічок той вечорами, запалював усередині вогонь і горіли очі ідолища, виблискували страшно, читав він голосно написи на стінах, предками його вирізані, – і гула порожнеча всередині ідолища голосом нелюдським...
Тоді запитували його сміливці:
– Показав ти нам порожнечу ідолища, покажи тепер і Отця-Бога твого!
Відповідає їм Добриня:
– Бог-Отець – всьому Батько і Творець. Він – усюди!
Подивіться на дерева прекрасні, трави зелені, мохи пухнасті, квіти духмяні, на пагорби далекі, на небо синє, на сонце променисте! Хай же наповниться душа вдячністю за красу таку, Отцем сотворену!
Він існує усюди – і нема Йому меж і перешкод! Він – і там, де гори дальні! Він – і там, де море синє! Він – і там, де ліси високі! Він – і тут, де ви! Він – і тут, де я! В серці людськім, любов’ю до Батька-Отця і Творця сповненому, – двері в світ Бога-Отця відчиняються! Там – і видимий Він як Світло Ясне, що сіяє яскравіше від сонця! Там – і чути Його може кожен! Бо ж Він – кожному – Отець люблячий!
– Як же навчитись нам Бога-Отця чути?
– Передусім треба навчитись тишу слухати – серцем слухати, любов’ю сповненим. Можна слухати, як верховіття дерев листям шелестять… Можна слухати, як на полі дальнім коники-стрибунці цвіркочуть. Можна слухати спів пташок у небі синім над землею… Можна слухати Землю-Матінку, розчиняючись в її спокої земному… Можна почути, як Земля-Матінка наша, пісні колискові наспівує… Вона ж бо, Земля-Мати наша, всіх уміє приголубити, обняти, колихати, силу свою давати… М’яко всіх колише ніжне Світло Землі, життя всі готове наповнити силою Любові… Тоді, якщо слухати в тиші серця відкритого, великого, – стане Божі слова ясно чути. Тільки запитаєш – і одразу відповідь дізнаєшся, і обійме Любов’ю Божественне Світло!.. Так Отець наповнює Любов’ю Своєю синів і дочок, які пізнали Його.
Подивувало це сміливців, вражені стояли вони! Прочинились дверцята до сердець їхніх. Побачили вони Світло, що сяяло яскравіше від сонця, відчули Отця-Бога Любов!
Розказали вони іншим людям про те. І стали люди Добриню просити, щоб позбавив він їх від ідолища.
Витяг Добриня меч сяючий, зрубав ідолище, як дерево гниле, помахом одним – і побачили вони порожнечу всередині… І зник страх перед ідолищем у людей.
Став Добриня всім про Отця-Бога розповідати, став учити любов’ю сердечною наповнятися, щоб змогли Батька-Творця бачити й чути, заповідей Любові й Добра дотримуватись, щасливо на нашій Землі прекрасній жити.
А сміливців тих Добриня ще більше навчав. Навчав, як інших людей любити-захищати, навчав, як Божі заповіти у всій повноті виконувати, навчав, як силу Добра збирати, як Богатирями справжніми стати. Так і стало на Землі Богатирів більше.
…А Добриня далі їде.
Їде Добриня по Землі, рать малу збирає, сміливих та сильних духом у ту рать Богатирську набирає. Про те, як діло Богатирське на Землі вершити, навчає.
Комментариев нет:
Отправить комментарий