ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Розділ перший: Новий дім

        За кілька днів Рада сказала Олексієві:
        — Ми мали б сьогодні піти в общину: сказати всім, що — перед Богом — ми тепер чоловік і дружина. В нас так заведено. Ти згоден?
        — Звісно! — радісно відповів він.
        … Рада і Олексій ішли до поселення общинників. В променях ранкового сонця ліс здавався казково прекрасним!
        — Нас зустрічатимуть, ти не дивуйся!
        — Зустрічатимуть? Але як вони дізналися?
        — Я дідусеві розповіла.
        — Але ж ви — не бачилися! Ми ж весь час були разом!
        — Ну, ти ж знаєш, що можна на відстані іншу душу бачити, відчувати. І бесідувати можна. Ти ж вже вмієш говорити з Ісусом! І ти знаєш, що я з батьком своїм Радомиром говорю часто. Ну от, і дідусеві розповіла про нас. А він мені у відповідь: «Раз так — в общину приходьте: перед усіма оголосити ваш союз потрібно!»
        Олексій обійняв Раду, підхопив на руки, поцілував:
        — Ніби все про тебе вже знаю, та щоразу дивуюся тому, що ти вмієш!

* * *

        Всі общинники від малого до великого вийшли зустрічати Раду й Олексія. Їм бажали щастя, любові, ладу одне з одним і з Богом!
        Навіть простір, в якому вони йшли між людьми, що вітали їх, ставав якимось особливим: так змінюють все навколо прості побажання добра й любові, котрі щиро посилають сильні душі.
        Благослав дивився на молодих ласкаво. Говорив слова, відповідні до звичаїв общини.
        Потім повів їх до дому:
        — Ось, тепер це — ваш дім буде!
        … Подиву Олексія не було меж…
        Вони увійшли до дому — невеликий, проте затишний, чистий.
        І все всередині було прибрано, прикрашено особливим чином: дім чекав на своїх нових господарів!
        … Коли залишилися самі, Рада розповіла:
        — Раніше, для молодих, котрі сім’ї створювали, прийнято було всією общиною новий дім будувати. А в нас нині й будувати не треба: є кілька будинків порожніх.
        — Це був чийсь дім? Померли ті, хто тут жили?
        — Ні, не померли. Це колись був дім коваля Микули. Пам’ятаєш, він тебе в баньці парив?
        А потім йому кузню всією общиною зробили особливим чином: щоб звуку назовні від його роботи майже не було. І світлиця при кузні є. Ось він там і живе тепер, сім’ї в нього немає. А дім начебто порожній стоїть. Він і сказав дідові, щоб цей дім для нас приготували.
        — Приготували?
        — Так. Бачиш, як все всередині облаштували? — постаралися все необхідне принести нам у подарунок! Ось — стіл, лавки, посуд різний, свічки — все, що в господарстві корисно! Ось ще й книги на столі — це для тебе від дідуся!
        Тут всі общинники свої дари нам приготували — хто що міг: хто — рушник, хто — посуд, хто — інше начиння яке. Ось дід мій — книжки для тебе приніс: знає, що ти читати любиш!
        … Олексій навіть розгубився. Ніколи раніше він не відчував нічого подібного! Майже незнайомі йому люди — отаке для нього зробили! Звісно — і для Ради, але і для нього — теж. Як же йому тепер дякувати їм усім?
        А Рада закінчила пояснювати:
        — Ми багато поколінь общиною живемо. Це — ніби сім’я велика і дружна. І звичаї тут — добрі!
        Тепер тебе в общину матимуть прийняти, за спільною згодою. Дідусь вирішить — коли.

* * *

        Опісля Рада зайшла у дім до діда.
        Вони обійнялися ніжно.
        — От, дожив, дочекався!... Любиш його, бачу! І він тебе любить! Добре це! Так… дивовижно все склалося!...
        Навчай — і надалі!
        Я й сам такого не очікував, що так швидко людина перемінитися може!
        — Так, люблю його, дідусю!
        Спершу думала, що це я тільки його вчу. А знаєш? — я в нього теж вчуся багато чого!
        Він тут задумав написати книгу про мудрий устрій церкви в державі і про життя праведне перед Богом. Допоможеш йому?
        — Та хто ж нині книги читатиме? Народ же — неграмотний!... А ті, хто грамотні, ті лиш розправи чинити над інакомисленням готові!
        — Йому Ісус доручив.
        Можливо, що це — тільки для нього самого потрібно: щоб записати й заодно осмислити, з’єднати все попереднє з усім новим, що дізнався. А можливо, ще й для майбутнього задумано… Не знаю поки що…
        Не звик Олексій жити для себе, для щастя лиш власного! Він — для Бога все своє життя живе й людям всім допомогти мріє! Ось і тепер — нове знання своє й розуміння про те, як жити можна праведно, — прийняти лиш для себе самого вважає невірним. Він так навіть думати не може: щоб щастя — тільки для себе! За це — ще сильніше його люблю! В цьому — особливе сяйво його!

* * *

        Олексій пішов до скиту, щоб узяти найнеобхідніше для життя.
        Зайшов у село.
        Після випадку зі зціленням хлопчика Тихона і тривалими відлучками до лісу — про Олексія говорили з повагою особливою, майже святим вважати його багато хто стали. Не те ставлення тепер було, що раніше: коли він дахи ремонтував діряві чи в колодязь залазив, щоб його почистити!
        Олексій внутрішньо дивувався тому, як усе ніби саме собою складається!
        Зайшов він і в дім Євфимії. Там усе було ладно! Молодшенький хлопчик підростав, не хворів. Дуня й Тимко вже добре могли допомагати матері своїй в усьому. Налагодилося багато що в їхньому житті! І сама Євфимія спокійніша й радісніша стала. Зрозуміла вона, що Бог їх любить, береже — і жити тепер стала у вдячності до Нього за це!
        Тимко й Дуня зустріли Олексія — мов найріднішу людину! Олексій дивувався: адже майже не спілкувався з ними після того випадку чудесного зцілення!
        Сказав їм, що надовго тепер піде.
        І тут він придумав, як йому звістки про життя в селі отримувати. Попросив він дітей, якщо потреба буде яка чи станеться щось важливе, — то щоб залишали йому в дуплі великого дерева знак. Тимко те дерево в заломі ріки знав. Олексій дав їм два камінці маленькі — один темний, а інший світлий. Якщо біда й потреба яка, то темний камінець покласти, а якщо радісна яка необхідність в присутності його — то світлий.
        Для дітей така гра — таємна й важлива — здалася дуже цікавою, і вони обіцяли виконувати!

* * *

        Потім Олексій ще раз повернувся до скиту. Пішов на могилу старця Миколая: ніби прощався з минулим своїм. Сів на пагорбі, посидів тихо й довго, згадуючи їхнє життя спільне, довгі роки свого учнівства…
        Потім став подумки, мов на сповіді, розповідати старцеві все про життя своє нове…
        Побачив і почув він старця Миколая неочікувано для себе:
        — Чого ж злякався? Ісуса от — не боїшся тепер бачити! Чого ж мене злякався?
        — Не очікував…
        — Думки мені свої говорив, а побачити не чекав?
        — Значить, ти чув усю сповідь про життя моє, про думки, про мрії? Засуджуєш мене?
        — Ні, синку, ніколи нікого не засуджував, а тебе — й поготів!
        Твого шляху за тебе ніхто не пройде! Може, й судилося тобі те зробити, про що мрієш, — і для людей, і для Бога… Може, і моє життя земне тим важливе було, щоб довелося тебе підготувати до цього…
        Не бійся! Серцем — правду Божу завжди відчуєш! А сміливості, щоб за тією правдою жити, в тебе завжди було через край!
        … Старець Миколай благословив Олексія, як колись… Потім — зник…
        Олексій підвівся й пішов в общину.
        Нове життя чекало на нього — і він був готовий до нього.

Розділ другий:
Про розпізнання, про силу душі 

і спокуси гордині

        Тепер Олексій мав багато можливостей для бесід із Благославом. Часто він порушував і тему можливості перетворення релігійного життя країни.
        Для Олексія це були не просто розмови, а спроба зрозуміти, як все це можна було б звершити в реальності, із врахуванням тих знань, що він здобував нині.
        Благослав розмов не уникав, навпаки, розповідав те, що знав сам про минуле в історії країни. А бувало — він висловлював свою думку і про нинішній стан справ на Русі.
        Дивлячись на Олексія, він нерідко ніби впізнавав сина свого Радомира. Їх ріднило прагнення діяльно заміщувати темряву духовного невігластва — світлом істинних знань про Бога, розповідати людям про суть добра і зла, про те, як будується — на цій основі — доля кожної людини.
        Іноді, коли Благослав прагнув «спустити мрійника на землю», він бачив, що, навпаки, ще сильніше зміцнювалася в Олексієві впевненість, що можна подолати, здавалося б, нездоланні перешкоди.
        Відмова від спроби вплинути на те, що відбувається в країні, бачилася Олексієві неправильною:
        — Значить, так — роками — і жити? І не робити нічого для допомоги людям: для припинення того жаху, тієї жорстокості, що багато творять нині буцімто від імені Бога?
        — Як же тобі надало, Лексію, в чернече життя увійти, якщо ти  мирським порядком і благом людським так переймаєшся? Походження ти — шляхетного, став би радником царським…
        — Але ж не про мирський добробут я говорю, — посміхнувся Олексій, — а про духовний закон — праведний і для мирян, і для людей, що обітниці церковні на себе прийняли й Господеві служити хочуть! Без цього — жодного миру і благоденства не може настати в державі! Адже без істинного духовного знання — життя мирське до того позбавлене сенсу! І порядок справжній у церковному житті за таких умов — неможливий!
        — Виходить, ти хочеш додати ще одну нову віру до тих, що вже є? Гадаєш, що приймуть її всі люди, якщо добре придумаєш?
        Проте — не буває так! Адже все навиворіт повивертають — і лиш нова війна з «єресями» розпочнеться!...
        Ось — башкири бунтують нині… Вони — Єдиного Бога — Аллахом іменують, але й донині на шаманів своїх та «богів колишніх» уповають!
        А скільки ще різних народностей в країні живе, і кожна — свою віру сповідує! Здогадуєшся?
        Ти їм усім — теж нову віру запропонуєш? Гадаєш, що всі захочуть по-твоєму вірити?
        І розкол у православній церкві, гадаєш, зумієш подолати лиш однією своєю книжкою?...
        — Не знаю ще, як чинити слід …
        Однією вірою всіх об’єднати не вийде, вірно говориш: тільки насильство нове вийде!...
        Проте, можна ж видати такий закон, щоб люди знали, що Єдиний Бог — за всіма віруваннями перебуває! І — щоб переслідування та вбивства через віру не чинилися!
        Кажуть, що молодий государ нині нові порядки в усьому запровадити ладен. Круто почав змінювати він життя в країні! Може, і в справах духовних корисне він зробити зможе?
        — Авжеж, чимало чув!... Велів він боярам бороди голити, вбрання як у латинян носити — і чоловікам, і жінкам… Сенсу великого, однак, в цьому не бачу!...
        А ще кораблі звелів він будувати, війну провадить, щоб усьому світові велич і силу держави явити… Втім, чи добре вийде, якщо могутності країни всі сусідні держави боятимуться?... Не думаю, що це — благо!
        — Ось тому й потрібно реформи життя духовного запропонувати! Розповісти йому і про те слід, що ганебно для великої держави рабство кріпосне, що людей, як худобу дозволяє продавати!
        — От вигадав! Хто ж тебе слухати стане?! Вб’ють — і по всьому!...
        Та й сили в тебе ще немає тієї, щоб країнами керувати й правителям наказувати, як правильно справи державні провадити!
        — А що, буває така сила?
        — Буває… Та тільки рідко, коли на благо використовують її…
        Добре, як вберігає Бог людину від могутності, котрої ще несила усвідомити й витримати тій людині!
        Якщо розсудити, то кожному ж Бог силу для життя і справ добрих дає — і це благо! А якщо понад розуміння людини сила її — то біди з того можуть бути великі: і з самою людиною, і для інших від неї!
        Ось — розповім тобі трохи, а ти — далі сам думай!
        Були часи дуже давні, коли волхвам, силою та вміннями не обділеним, довелося вирішувати: як чинити, щоб знання не згубилися в пітьмі невідання…
        Розповідав я тобі вже раніше, що декотрі з них, мудрі, — в ліси пішли, потайки жити почали, з покоління в покоління ті знання передавали достойним праведним продовжникам і хранителям…
        Втім, були й ті, хто для багатьох людей вирішили хоча б частки тих знань та вмінь донести. Вірування нових правителів вони приймали «для годиться», уривки від знань вони в нові обряди й правила вплітати намагалися…
        Велику силу душ мали декотрі з них… А де сила — там спокус безліч з’являється в тому, як ту силу використовувати.
        Хитрі спокуси для гордині людської! Небезпек існує багато, від котрих чистоту сприйняття Божественного втратити дуже легко можна!
        От, наприклад, тільки «для годиться» віру іншу декотрі з них прийняли — ніби заради збереження життів людських і знань цінних… А брехня — в життя їхнє увійшла!... І, чим далі, тим сильніше та брехня непомітно поневолювала душі такі: тут вони правду підімнуть — ніби як задля блага людського, тут — ще домислять до правди вигадки трішки…
        Дехто заради того — і взагалі нечесний став…
        А виправдовували вони це тим, що роблять вони це заради блага людям і рятують життя багатьох…
        Інші з них багатствами земними спокусилися…
        А дехто впливу в новому устрої релігійному домігся…
        Хтось — перемогу в битві для «свого» народу над «чужим» народом здобути захотів…
        Буває, що легко душі, наділені силою великою, досягають бажаного… А результат цього — часто сумний… Нечистий розум людини викривлює розуміння Істини!
        Навіть Одкровення, що сприймаються від Бога, — нечистий розум може почати на користь собі підробляти, навіть «приписувати Богові» власну думку…
        Зазвичай людина, засліплена гордістю й марнославством, цього не помічає за собою. Непомітно так — неправда з істиною сплутуються!... А людина, що має душу велику і сильну, і взагалі рідко, коли в собі сумнівається! Занадто впевнена вона стає у «правоті» власній!
        Отак і виходить лідер між людьми, що сам взагалі не сумнівається, що Бог саме через нього діє… І він усіх в тому переконує…
        Від самості такої й гордості, що зросли надзвичайно, до падіння в грубість, ненависть, самодурство — дуже недалеко буває!...
        Магія біла від магії чорної — яку відмінність має? Як гадаєш? Цілі благі — у магії білої, а в чорної — ніби як, лихі? А хто тут межу проведе? Вникаєш?
        — А як же розібратися? Як не помилитися? Не торкатися взагалі знань про Силу Божественну? Не використовувати це знання?
        В православ’ї це спокусою чи «звабою» називають, тобто, звабленням підступами диявола… І бояться всі страхом великим таких спокус! Загибеллю для душі це вважають — з вічним горінням у пеклі в покарання!
        Навіть думку допустити, що Бога можна чути й бачити, — священики нині бояться… Якщо хтось розвинув у собі таку здатність бачити й чути — отже, вона — «від нечистого»!...
        Але ж Ісус — явив Силу Божу! І чудеса Він творив, щоб повірили Йому! І явно було людям, що від Бога — Сила Його!
        —Так, така була Місія Ісуса… Втім, адже і Його не всі тоді визнали. Багато хто сумнівались: чи від Бога Він?
        Та от дивися: Ісус мав Силу — щоб смерті хресної уникнути, щоб покарати перед лицем усього народу катів… Як гадаєш: чому Він так не вчинив?
        — Задля здійснення пророцтв… І заради того, щоб силу любові й віри показати людям…
        А ще — Він явив людям велич прощення тим, хто гнали Його і вбивали Його тіло.
        Та й чуда Воскресіння — без смерті тіла Його — не було б явлено!
        — Так, вірно! Багато людям Ісус явив — і Любов, і Смирення, і Силу!
        Та що нині з Ученням Його коїться по всій Землі?!
        Є ще багато, що тобі, Олексію, тільки належить пізнати в єднанні душею з Богом! Не поспішай! А потім — і Мудрість, і Сила пребудуть!
        Адже не твоя Сила ця! Вона — Божа!
        І не просто це: жити, коли всі люди довкіл — ніби діти тобі!
        От для мене — лиш общинники наші — як рідні! А решту людей — тільки лиш вчуся любити Божою Любов’ю. А ти — он як замахнувся: «православний священик всієї Русі»!... Жартую, звісно! Та скільки відповідальності така любов накладає — тобі ще тільки належить зрозуміти!
        Ти нині вчися зважувати кожен свій крок, кожне слово, кожну дію! Ти й тепер вже став душею не малою! І кожна твоя думка, емоція, кожне рішення й дія — не просто ледь залишають слід у просторі Світобудови та зникають опісля. Ти вже можеш значимо впливати на багато пов’язаних в певний ланцюжок подій і доль… Прийми відповідальність за все це! Дій так, щоб за кожне твоє слово і вчинок ти був би готовий віддати життя! І щоб не було соромно за них — ані перед людьми, ані перед Богом!
       

Розділ третій:
Зцілення Родіона

        Невдовзі Олексія прийняли до общини за спільною згодою всіх.
        Він тепер старався допомагати — чим міг — кожному зі своїх нових набутих братів та сестер.
        Одного разу сильно занедужав один чоловік на ім’я Родіон, що жив в общині. Він прийшов в общину всього три роки тому.
        В минулому він був старовіром-«розкольником», зумів утекти від своїх катів. Його, помираючого від виснаження й ран, знайшли общинники, що здійснювали обхід околиці.
        Тоді його врятували від смерті, але зцілили лише частково. Родіонові дозволили залишитися жити в общині, тому що йти йому було нікуди. Втім, общинником він ще так і не став по-справжньому. А здоров’я його було сильно зіпсоване й не відновлювалося.
        Олексій вирішив спробувати допомогти йому.
        Це була не перша його спроба лікування інших людей.
        Вже раніше, поки він проводив частину часу в своєму скиту й бував іноді серед людей, що жили в селі, він пробував застосовувати ті нові вміння з цілительства, котрим до того часу вже навчила його Рада.
        Хоч це був невеликий досвід, але він був успішним і надихав Олексія.
        Отже, Олексій вирішив спробувати допомогти. Він бачив у Родіоні страждання і душевні, й тілесні. Повз таке — Олексій не міг проходити байдуже!
        Того дня Родіонові було особливо погано. Він сидів на камені біля струмка, збираючись із силами, щоб піднятися.
        Олексій доніс йому до дому воду… Зайшов всередину, Родіон застогнав, він допоміг йому лягти.
        Запитав його: чи може ще чим-небудь бути корисний?
        І стільки печалі й болю виявилося у погляді Родіона, що Олексій сів поруч на краю постелі й став слухати сповнені гіркоти слова:
        — Та чим же мені допомогти можна?... Видно, вже недовго мені на цім світі жити лишилося! Тіло після тортур зцілити вже не вдасться… Відмучуся скоро…
        Не дає мені Бог щасливого життя в цій общині, хоч і мріяв, сподівався, що нове життя разом із новою вірою прийму, Бога бачити й розуміти навчуся…
        Може, грішний я в тому, що колишню віру свою залишив?... Як гадаєш?
        Тебе от сумніви не мучать, що, можливо, й ти помилився, що даремно відкинув віру, в якій охрещений був?
        — Але ж не відрікався я від віри своєї! Адже вірив в Ісуса — і нині вірую! Та тільки тепер не просто вірую, а бачу Його, чую, великим Мудрості й Любові в Нього вчитися стараюся! Поради, як жити, як чинити — в Нього Самого спитати тепер іноді можу… Хіба ж це відречення? Навпаки, до віри колишньої моєї багато знань тепер додалися і віру мою укріпили! Розуміння моє розширилося!
        — І що, взагалі не буває в тобі сумнівів?
        — Звісно, бувають… Тільки я не у вірі своїй сумніваюся, а лише в правильності свого розуміння засумніватися можу. Або — в тому, чи правильно знання засвоїв, застосував… Такі сумніви — потрібні, щоб менше помилок робити!
        — А в мене от — немає в душі спокою! Іноді дружину свою згадую, діточок загиблих… Поліна моя — віру мою старообрядну прийняти при заміжжі наважилася… Діти, що в нас народилися, — «незаконнонародженими» названі виявилися… Отак я «звідником до єресі» став…, от за це і її, й діточок вбито було! І вбивць їхніх — до сих пір згадую!... Та й «своїм», котрі мене — зі страху за життя свої й сім’ї власні — видали на судилище «як підбурювача до бунту», — теж пробачити не можу!... Адже про «бунт» — і думок навіть не було!
        Головою розумію, що їм усім пробачити слід… Пробачити, забути!... А не виходить!...
        Може, краще було б мені тоді теж смерть прийняти? Навіщо нині мені життя моє таке?!
        — І часто ти думки такі маєш, Родіоне?
        — Часто… Як думкам таким не бути? Тут всі в общині — здорові та щасливі… А я — ніби як з милості тут живу… Чужий я тут! Хоча всі тутешні мене з добротою прийняли, допомогти стараються…
        — А чи не думав ти, що причина — в тобі самому?
        — Так я про це тобі й говорю…
        — Та не так говориш, не вірно ти мислиш!...
        Рада мене вчила, як треба правильно думки й емоції направляти, коли тіло власне чи іншого зцілити хочеш. Або — коли нове життя своє плануєш та вибудовуєш.
        Зрозумій: заради свого наближення до Бога й служіння Йому — варто жити, якщо Бог життя тілу твоєму поки що продовжує!
        Ось ти — чи можеш таке уявити, щоб Рада все життя своє, щодня, вбивць батька свого ненавиділа, щодня про них згадувала б?
        Батько її нині поруч з нею часто буває, хоча й без тіла. Йому в цьому — щастя! І їй — теж! Від любові, що між ними, — завжди радість! А не печаль!
        — … А я не вмію бачити своїх близьких, лиш побиватися за ними можу… Й Ісуса бачити не можу… І тіло своє зцілити — не виходить… Хоч і Рада твоя вчила мене тому, й інші вчили…
        — От про це я тобі й намагаюся сказати!
        Адже і я раніше, коли зцілити когось хотів, молитви промовляв, а в самій глибині душі не вірив, що таке здійсниться…
        А Рада мене вчила, що тіло власне чи того, кого зцілюєш, треба повністю здоровим побачити й відчути таким, наскільки це вдасться. А потім треба силу себе-душі й Силу Божу поєднати, і в тіло направити, щоб зцілення — реальністю стало!
        При цьому віра, знання, сила душі й Промисел Божий — в єдине мають з’єднатися! Тільки тоді й відбувається преображення, зцілення! Якщо ж у розумі твоєму думки про неможливість цього залишаються, про марність твоїх старань, — то встають вони, мов стіна кам’яна на шляху. Як же ти тіло зцілити хочеш, якщо сам часто думки маєш про те, що не може це вдатися, що краще б тобі померти? Ти ж лише на час короткий намагаєшся іноді Світлом цілющим тіло наповнювати, щоб від немочі й страждань себе позбавити…
        — А як інакше? Мені себе вже здоровим і не уявити навіть… Он вони тут всі вміють зцілювати, а мене до кінця вилікувати не змогли… Де вже мені самому?
        — Хочеш, я спробую? Просто зараз!
        — Ти моє тіло, що понівечене тортурами було, нараз від болю й немочі хочеш позбавити? Он навіть старійшина Благослав не зумів, а ти — зумієш?
        — Бог Великою Силою наділяє людину, що служити Йому готова! Якщо приймеш нині без сумнівів поміч Бога — будеш здоровий! Якщо — на те буде Його Воля.
        … Від Олексія сходила ясна впевненість і якась особлива сяюча радість. Тому Родіон — із подивом і трепетом — погодився.

* * *

        У Олексія — вийшло!
        Певної миті йому здалося, що не вистачає сил, що ослаб Потік Божественної Могутності… Та Олексій вклав усю свою віру, всю свою любов, неначе змітаючи перешкоди до зцілення…
        Це було диво й для самого Олексія, і для зціленого…
        ... Олексій вийшов із дому Родіона, похитуючись від утоми, що навалилася раптом … Він ледь дійшов до своєї хати.
        Рада, побачивши його, стривожено запитала:
        — У тебе все добре? Що з тобою сталося?
        … Олексій хотів відповісти, що все добре, але раптом в очах потемніло і він втратив свідомість.
        … Отямився він у постелі.
        Рада сиділа поруч і її ласкаві пальці торкалися обличчя Олексія.
        — Ну як же тебе понесло?!... Гадаєш, що тут, в общині, всі — такі байдужі? Або що зцілювати ніхто, крім тебе, не вміє?
        Мовчи, лежи тихо! Бачу, що так ти не думав!...
        В кожної хвороби — причина є. Для кожного зцілення — свій строк настати має…
        Ти хоча б розумієш, що ти на себе, на своє тіло, нараз прийняв усе те, що Родіонові перетерпіти для розуміння й одужання повного варто було б?
        — Ти сама мене тільки тепер не лікуй! Я — впораюся… Раз сам винний — отже, й відповідати мені…
        Від слів Олексія у Ради навіть сльози виступили…
        Вона обійняла його, пригорнулася ніжно, цілуючи…
        — Не бійся за мене, мій милий, коханий мій! Пробач, що насварила! Дуже злякалась я за тебе!
        Зараз навчу, як тобі треба буде лікуватися й допоможу зовсім трішки… А за мене ти не хвилюйся: мені це зовсім не зашкодить!
        Пам’ятаєш, як я тобі Атмічну Силу показувала, що сприймається, ніби в колодязі глибокому, сповненому сяючої білизни? І показувала я тоді тобі, як Світло це пробудити та впустити в тіло можна.
        Тоді я пояснювала, як допомагає Сила ця Атмічна в медитаціях Злиття з Богом — бо Вона є Запас, Котрий в людині накопичується саме задля освоєння життя в Божественному світі.
        Ця Божественна Сила може бути використана і для зцілення: і для власного зцілення, і для зцілення інших. Ось — дивися: я зараз ледь-ледь допомагаю тобі пробудити Її і впустити у тіло.
        … Олексій бачив душею все, що відбувалося, і усвідомлював усе дуже ясно.
        Блаженний стан розчинення в Прозорості… Потім — сильним Потоком почало підніматися Світло Сяюче з того Вмістилища особливого…
        Ніби крізь товщу прозорого сяйва — чув Олексій голос Ради:
        — Ти зараз наповни цим плинним Світлом кожен куточок у тілі, включно з руками й ногами. І обов’язково все в голові цим Потоком промий, щоб крізь тіло — як крізь порожню оболонку — це Світло проливалося б, і за головою виливалося.
        Ти зараз душею мислиш, і тому розуміння Божественне багато про що до тебе приходити може. Ти — просто дозволяй усьому цьому відбуватися…
        Відчуй, як Бог тебе любить! Дозволь відбутися цілковитому розчиненню й злиттю всього, раніше окремого від Бога в тобі-душі, — і Божественного Світла…
        Якщо раптом щось буде потрібно — то я тут поряд, ти поклич…

* * *

        Наступного дня Благослав зайшов провідати Олексія, що видужував. Той спробував підвестися назустріч гостеві.
        Благослав зупинив:
        — Лежи поки що! Сили тобі відновити потрібно!...
        — Та я майже здоровий вже!... Он Рада — відварами цілющими поїть, та як за дитям малим ходить!
        — От і чудово!
        … Благослав мимохіть посміхнувся ласкаво, потім спробував надати собі суворого вигляду, ніби намагаючись приховати посмішку в білосніжних вусах і бороді. Проте грізний вид у нього цього дня не виходив, хоч він і прийшов ніби як врозумляти Олексія, щоб він акуратніше сили свої витрачав при зціленні людей.
        Благослава переповнювала якась особлива трепетна ніжність до цієї людини, що — за Волею Бога — так дивовижно увійшла і в його життя, і в життя усієї общини.
        Опісля Благослав подивився на Олексія по-особливому: не очима тіла, а ясновидінням перевіряючи стан енергій в тілі:
        — Так, добре вже все, — підсумував він.
        … Помовчавши, він додав:
        — Налякав ти Раду!... Та й мене, слід сказати, здивував!
        Зрозумій ти, Олексію, що не можна зцілювати людей, не спитавши Бога, без розбору їхніх доль! Ти ж вже про це чув не раз, розумів наче, коли слухав! А сам — що зробив?!
        Те, що на себе біль візьмеш, — це ще півбіди… А друга половинка — душі тій нашкодити можна, якщо зробити це без необхідного преображення душі!
        Не можна без благословення Божого втручатися в долі людей! А вже коли береш на себе цю роботу, то разом із Богом, з розумінням і відповідальністю великою її слід виконувати, а не в пориві бажання допомогти стражденному будь-якою ціною!
        Адже ду́ші, що в тілах живуть, дуже відрізняються! Одні ще й мислити, і розуміти тільки починають вчитися, інші — і зовсім нерозумні й навіть найпростіше знання їм не під силу ще, та й не потрібне навіть! І є лиш небагато душ, котрі силу й мудрість вже накопичили.
        — Значить, не на користь Родіонові все це було?
        — Ні: на користь! Ти й тіло, і душу зцілити зумів! На благо — все навколо тебе Бог перетворює, дива, що преображають, здійснює через тебе! Оцьому я й дивуюся нині! Та тільки не думай, що й завжди надалі так буде, якщо мудрості в тобі не додасться через події оці!
        А з Родіоном – все добре! Він тут про тебе вже запитував не раз: переймається, що через нього ти хворієш!...
        Так… Сила в тобі — вже чимала!... І допомагає тобі Бог так, як не кожному доводилося зазнати!
        А хвороби — не даремно ж даються людині! При чому не завжди це — як покарання!
        От і ти нині багато про що, сподіваюся, зрозумів.
        Часто люди, що великими цілителями ставали, приходили до цього через хвороби власного тіла, від яких спасіння шукали. А ще іноді — саме через хвороби — Бог пояснює людині те, що нині усвідомити їй належить і можливо.
        Часом буває, що задля того, щоб людині допомогти, треба минулі життя душі побачити, зрозуміти: чому так доля складається?
        — Мені Рада розповідала про те, що душі багато разів у тілах втілюються й не одне життя земне проживають. Тільки я поки зовсім не вмію таке бачити…
        І чому ж у Біблії, в Євангеліях про це не йдеться? Чому?
        — В різних земних релігіях зазвичай присутнє лише часткове відображення Істини. В одних— про переродження душ в нові тіла згадують, в інших — про Божественну Свідомість є деякі вірні слова, втім, про інше важливе не йдеться. Зазвичай є в конкретних релігіях те, що люди привнесли самі — в обрядах та віруваннях зі свого власного розуміння, а часто — з корисливості. Є й те, що жерці прибрали з книг релігійних — на власний розсуд: як незрозуміле чи некорисне для встановлення культу.
        — А чому люди не пам’ятають, що жили на Землі й раніше? Адже легше було б покаятися, зцілитися — якщо знати, в чому був грішний раніше…
        — Тільки дорослій і мудрій вже душі під силу таке розуміння й покаяння!
        Люди можуть згадати свої минулі життя лиш тоді, коли стають готові до такого роду спогадів. Коли що-небудь з цієї пам’яті необхідне душі — то Бог може показати фрагменти з тих земних життів.
        Проте діти чи молоді й слабкі ще душі — не в змозі винести таке знання!
        Уяви, яким би жахіттям стало життя для людини не особливо сильної душею, що устрімилася до благого, та згадала б раптом, що в минулому житті чинила тяжкі злочини… Таке — не винести ще не зміцнілій в добрі душі! Такі спогади можуть ушкодити розум! А Богом усе в Світобудові влаштовано мудро й на благо…
        Труднощі в долі будь-якої душі часто є розплатою за скоєне в минулому зло. Вони можуть бути проявлені, наприклад, в хворобах тіла аж від моменту народження…
        А пам’ять про великі досягнення в минулих життях — теж може виявитися не корисною для душі, бо вона здатна спровокувати й гордість, і марнославство.
        Побач також, що ті якості, котрі вже раніше зростила в собі людина, —вони завжди при ній!
        Щоправда, є ще певне особливе сховище всього найціннішого, що накопичує душа за багато життів у тілах. Цей сяючий Потік, Котрим ти тіло своє зцілив нині, — і є Скарб, що Бог зберігає для тебе в багатьох втіленнях. Це — Сокровенне Божественно-Витончене в людині.* Ця Сила зберігалася для тебе — якраз для того, щоб ти зумів відчути себе як Одне з Божественною Першопочатковою Свідомістю. Ти багато разів переживав це в минулому на короткі миті — і так душа поступово вчилася бути Божественною! Тепер же ти можеш все це робити цілком усвідомлено! Настав час!
        … І далі Благослав багато розповів Олексієві про можливості взаємодії з цією Божественною Силою, чому можна навчитися в майбутньому. Ще говорили вони про те, як треба запитувати в Бога про причини хвороб і дивитися в минуле кожної душі, щоб допомагати розумно, мудро, ефективно.

* * *

        Родіон в черговий раз прийшов довідатися про здоров’я Олексія й зустрів Благослава, що виходив з хати.
        Родіон промовив знічено й винувато:
        — Як він? Не хотів я цього… Він сам запропонував…
        — Не переймайся, Родіоне! Тебе ніхто не звинувачує!...
        — Та як же так? От я — здоровий, а Олексій…
        — Нічого, одужає! Вже майже зцілився!
        — Таких людей, як він, я раніше не бачив… Та й не знав навіть, що бувають такі …
        — І я, Родіоне, в Олексія вчуся нині… Адже багато думав, як допомогти тобі, а придумати так і не зміг! А він от — раз! — і допоміг!... Я — не про тілесне зцілення! Адже він тебе нині до життя справжнього повернув!
        — Так… Розумію це… Мені, Благославе, до ваших мудрості та вмінь, можливо, і не дорости взагалі ніколи… Та тільки я знаю тепер, задля чого жити хотів би! Я таким, як Олексій, старатимуся стати! Тоді, можливо, й недаремно він мене вилікував!

* В Індії цю Енергію називають Кундаліні. Детально про це — в книзі В.В.Антонова «Екопсихологія».

Розділ четвертий:
Спільна медитація

        В традиції общини було проводити спільні медитації.
        Того дня на світанку всі зібралися на галявині.
        Для Олексія все це було нове. І тому особливо цікаво було брати участь в усьому, про що йому раніше лиш трішки розповідала Рада.
        Благослав у новій білій сорочці вийшов до людей, вклонився земним уклоном на всі сторони світу.
        Він трохи постояв мовчки, поки навколо у просторі немовби згущувалася певна прозора тиша.
        Особливо вразило Олексія те, як змінився сам Благослав, коли проводив для всіх цю медитацію. З людини, наділеної великою особистою силою і багатьма знаннями, він тимчасово перетворився — на того, хто віщає тільки від Бога. В ньому зникло все особисте, воно розчинилося — і відкрило прохід для Божественних Слів, Потоків нематеріального Світла-Вогню. Він — собою — відчинив простори світів Божественних: немов брама відчинилася до інших прошарків Світобудови!
        Олексій вже звик до тих Проявів Великих Божественних Душ, що мають чоловічі та жіночі Постаті, Котрі були безтілесними Учасниками того, що відбувалося. Стародавньослов’янські Божествені Вчителі поступово ставали для нього так само ясними для сприйняття, як Ісус.
        Якщо спочатку Рада, навчаючи Олексія, старалася використовувати зрозумілі йому найменування Божественних Проявів, то потім і вона, і Благослав багато чого розповідали йому про найдавніші Знання, що зберігалися тисячоліттями, і про багатьох Божественних Душ.
        Розуміння того, що одних і тих самих Божественних Посланців могли називати по-різному різні народи і що протягом історії Землі таких Посланців до різних народів було багато — вже не було для Олексія приголомшливим.
        … Прекрасний був Благослав, що стояв перед людьми і віщав від Бога!
        Плавно лилася його мова! З великої Глибини, де відбулося Злиття, піднімалися слова, що наповнювали тих, що слухали, глибинним спокоєм і відчуттям єднання усіх. Ці слова… — вони просто отримували звучання за допомогою матеріального тіла Благослава.
        Безслідно зник колишній часом суворий старець: його обличчя, очі, все тіло сяяли зараз Світлом особливим, видимим тільки для зору душі, але відчутним для всіх, навіть тих, хто ще не здобули всієї повноти ясновидіння.
        Він говорив від Бога, а не від себе, і його слухали душами — в особливій тиші з великою повагою та благоговінням — усі присутні.
        Він був відчиненим проходом для Потоку Божественних Сили, Любові, Мудрості.
        Благослав плавно увів усіх в єдину медитацію, в котрій свідомості общинників з’єднувалися з Божественним Світлом на тій Глибині, що була доступна саме кожному з них.
        Це було так, ніби текла потужна й плавна ріка Світла, в котру кожен заходив на свій рівень, на доступну глибину. А для тих, хто були вже готові до більшого, цей Потік Світла дозволяв втікати в Океан Божественної Всеєдності й розчинятися в Ньому.
        При спільному виконанні — з особливою силою та яскравістю посилювалося сприйняття кожною душею того, що відбувалося в медитації.
        Живий Бог був явний усім, Він наповнював тіла, пронизував Собою весь простір довкола.
        Яскраво сяяв у просторі Світобудови прохід до Божественного світу, що відчиняв собою Благослав, — і крізь цей прохід легко було зануритися в Божественні Витонченість і Сяюче Світло.
        Навіть ті, хто були поки що не особливо великі душами, переживали надзвичайне Блаженство від доторку до Божественної Свідомості — Величної, Всесильної, Всемогутньої і одночасно доброї та ніжної — що йменують Родом Першопочатковим, Сварогом…
        Любов і єднання Душ Божественних і душ, що прагнуть до Божественності, були такі прекрасні! Через таку спільну медитацію кожен присутній міг просунутися в своєму власному розвитку, отримуючи досвід перебування в Божественно витончених станах.
        … Коли медитація закінчилася, то ще довго зберігався стан великої прозорої тиші простору…
        … Общинники поступово розходилися з галявини.
        Олексій же все ще старався не втратити дивовижне відчуття себе-душі, що позбулася «земних кайданів». Йому здавався тепер цей стан таким близьким, рідним…
        Він сів на краю галявини, притулившись спиною до стовбура дерева.

* * *

        Раптом він згадав, що переживав щось подібне цьому єднанню душ подвижників у спільній медитації раніше… Але коли?
        Картини спливали ніби самі собою, а Олексій був їхнім учасником так само реально, як часом це відчувається уві сні. Проте це був не сон…
        … Він бачив себе в одній з общин перших християн. Це був він, та, одночасно, не зовсім він…
        Олексій потрапив в інші час і простір, нинішній матеріальний світ навколо зовсім зник зі сприйняття.
        Той, ким тоді був Олексій, брав участь у зібранні християнської общини.
        Він відчув себе немолодим струнким чоловіком з дивовижно ясним поглядом.
        Перед зібранням виступав очільник общини, що проповідував Учення Ісуса.
        Божественне Сяйво обіймало промовця й усіх його слухачів. Світло текло крізь його тіло. Це Світло наповнювало духовні серця слухачів і сприяло з’єднанню душами в єдиному Серці Христа…
        Як же раділа кожна така душа від доторку до цього Світла Великого! Як всі вони сповнювалися щастя від явного відчуття Присутності Бога — у своїх тілах та повсюди довкола!
        Олексій відчував себе ніби трохи іншою людиною, втім, все ж, це був він сам…
        Він був там одним із християн, що любили Ісуса і прагнули жити за Його Вченням!
        Всі вони були теж осяяні цим натхненим стремлінням.
        … Ожили картини того часу: люди, їхні домівки…
        Вони були в скромному чистому одязі, їхній побут можна було б назвати убогим, бідним. Втім це було зовсім не так. Їхнє життя було повним: насиченим поживою для душ і стремлінням до життя із Христом у кожному духовному серці! Саме духовна наповненість робила щасливим таке їхнє життя!
        В общині були і чоловіки, і жінки, й діти — і всі вони були як рідні одне одному, хоча й не були родичами по плоті.
        … Після виступу очільника общини люди по черзі каялися перед усіма общинниками в своїх неправильних думках чи вчинках, котрі самі вважали недостойними. Все, що помічали вони лихого в собі, — оголювали, щоб позбутися цього. Часом вони просили пробачення за такі свої вчинки і помисли, котрі більшість людей навіть не вважали б гріховними. Такої кришталевої чистоти й чесності перед Богом та одне перед одним старалися досягнути вони всі!
        Кожен, хто слухав сповідника, шукав у собі навіть найменші сліди пороку, що обговорювався, що міг би спричинити подібний гріх, і прагнув теж очистити від такої можливості себе-душу.
        Як щиро любили одне одного вони всі! Як він любив їх усіх! Як прагнули вони здобути життя в Царстві Небесному!
        … А потім він побачив воїнів зі списами та мечами…
        Почув крик: «Римляни!»
        Паніки не було. Люди не захищалися. Вони були готові прийняти смерть — слідом за Христом…
        Та коли воїни стали грубо, як стадо скота, зганяти їх усіх і зв’язувати, то почали плакати деякі діти, кілька жінок піддалися страхові й стали кричати.
        Очільник общини почав говорити, намагаючись словами врозумити нападників та заспокоїти своїх. Його відразу ж було вбито.
        Той, ким відчував себе Олексій, кинувся, щоб закрити своїм тілом від удару бича жінку, що притискала до грудей немовля. Він намагався сказати щось, щоб зупинити нападників, та його тіло прохромив ударом списа однин із вершників.
        … Він побачив своє закривавлене тіло зверху… Потім він з великою любов’ю подумав про Ісуса — і побачив Ісуса, що простягнув Руки для Обіймів…

* * *

        Олексій повернувся до дійсності цього дня: «Що це було? Це — реальність? Це — насправді було зі мною? Але як це можливо?»
        Благослав підійшов:
        — Ну що, тепер знаєш, як ти жив у іншому тілі раніше?
        — Хіба можливо так побачити минуле?
        — Можливо… Сам тепер відаєш це!
        Здібності до осягнення, пізнання — у людини-душі досить великі. Можна побачити і своє минуле, і минуле іншої людини, і минуле цілих країн, народів…
        Та занадто захоплюватися нині розвитком цих здібностей тобі не потрібно. Досить того, що ти пізнав реальну можливість цього. Коли буде потрібно, Бог покаже тобі все, що необхідно. Тепер ти знаєш це вже на власному досвіді — і цього досить поки що!
        Завжди — у вічності й безкінечності — людям належить шукати Єдиний Божественний Початок! Саме вмінню бути в Єднанні з Ним, розчинивши в Ньому себе-окремість, і слід присвятити тобі нині свої зусилля!

Розділ п’ятий:
Жива Земля

        Одного разу Рада сказала Олексієві:
        — Тепер я маю показати тобі Землю!
        — Що значить «показати Землю»? Поясни!...
        Рада засміялася:
        — Та не оці грудочки ґрунту, що ми звикли відчувати під ногами і називати землею, — а Землю-Мати!... Я маю показати тобі красу та велич нашої Землі!
        Мене ще дівчинкою почав учити цьому мій батько. Дуже важливо не просто розумом збагнути це, а побачити душею!
        Збирайся! Нам треба буде піднятися трохи вище в гори — і пожити там.
        … Це була особлива мандрівка!
        Вони йшли порожнем. Рада легко забезпечувала їхню потребу в їжі. При чому — смачній, поживній і завжди вдосталь! Вона спритно, як хлопчисько, могла видертися на кедр і набрати шишок, повних горішків. Або збирала рослини, що мали їстівні листя чи коріння. А ще — гриби, що ніби «самі вибігали назустріч»!...
        — Як ти знаходиш все це?! Ти — мов не шукаєш, проте знаєш, де що виросло!
        — Трохи, звісно, знаю: в якому місці що краще росте. Та, більше того, адже Бог знає: що нам сьогодні краще згодиться для трапези. От і збираю Його малі дари!
        … Рада ніжно посміхнулася і провадила далі:
        — Втім важливіше — Його Дари Вищі, Духовні: те, що розкриває Він перед тобою нині!

* * *

        За багато заходів, поступово розширюючи світогляд Олексія, Рада пояснювала й показувала йому все нові сходинки пізнання, нові шари знань про Світобудову, в якій вони йшли тілами і жили душами.
        Вони поступово піднімалися в гори, зупиняючись у тих місцях, що Рада вибирала в якості особливо зручних для сприйняття Олексієм того, про що вона розповідала.
        Вони знову й знову милувалися красою величних просторів, що відкривалися перед ними. І щоразу Олексія сповнювало відчуття того, що його любов до всієї цієї краси, до величі природи — стає дедалі більше і більше!
        … Того ранку вони встали вдосвіта і йшли в легкому досвітньому тумані. Ліс навколо закінчився — і вони вийшли на положистий уступ, що, мов острів, здіймався над білим морем туману.
        Туман накривав все внизу — мов пухнаста біла ковдра. Виступали з нього лиш деякі верхівки дерев — як маленькі острівці…
        А потім… — почало сходити сонце, забарвлюючи все в золотисто-рожеві відтінки! Дивовижна була краса Божественного Творіння!
        — Спробуй відчути й заповнити собою-душею весь простір, що видно очима!
        А потім — і далі: те, що очима не видно!
        Важливо зараз побачити зором душі, наскільки велика наша Земля, хоч перед зором тілесним відкривається лиш маленька частина її поверхні!
        Поглянь: неосяжність цих просторів — тепер заповнено нашою любов’ю, любов’ю нас-душ!
        При чому, любляча душа може легко перетинати кордони матеріального світу — і впливати у Простір Божественного Світла!
        Тепер — люблячим духовним серцем — пізнай, що наша Земля-Мати — жива! Кожна людина є її сином чи дочкою. І не тільки люди, але всі істоти, що живуть на її поверхні, є діти і Матері-Землі, і Бога-Отця! Вони — дали нам можливість народитися і розвиватися саме тут: в цьому дивовижному і прекрасному світі!
        При чому ми пов’язані з Землею майже так само, як, наприклад, дерева.
        Проте дерева це відчувають завжди, тому що їхні коріння не дають їм про це забувати.
        Люди ж — теж мають свої «коріння», та ці «коріння», що поєднують нас із Землею, можна побачити лише душею, а не тілесними очима.
        І людина може навчитися відчувати їх, і також, звісно, нематеріальне, а з найтоншого Божественного Вогню Серце Землі!
        Отже, ми з Землею — поєднані!
        Зараз лиш дуже небагато людей розуміють, наскільки міцно пов’язані ми, що живемо тут, — і сама наша Земля-Мати: жива, здатна відчувати, величезна Душа!
        Це лиш здається, що кожна людина існує сама-по-собі… Ні: впливають люди на Землю — і Земля до них окликається відповідно.
        Раніше — дуже багато народів поклонялися Землі-Матері. Можливо, наївним було те поклоніння… Але суть його була істинною: це — любов-вдячність до Землі!
        А тепер — те саме дуже важливо усвідомити тобі!
        … Східне сонце зігріло повітря, туман поступово розсіявся, роса випарувалась.
        Вони поснідали, а потім Рада запропонувала:
        — Лягай зараз осьде! Тут місце — дуже хороше! Тут легко відчути, що ми тільки лиш тілами лежимо на поверхні Землі, причому ці тіла наші — лиш крихітні частинки всього Творіння… А в глибинах — любов Землі материнська!
        … Олексій ліг — і легко занурився душею в те Світло. Це було так дивовижно: опинитися в Морі Світла, Котре було під їхніми тілами і, здавалося, не мало меж! І легко було — злитися з цим Світлом!
        Рада продовжила:
        — Більше того: у Землі є ніби власне духовне серце. Це серце складається з Божественного Вогню! Воно — в центрі!
        Ти можеш з’єднатися з цим Серцем Землі! По «кореню», що виходить з духовного серця всередині тіла — в глибини, можеш ти зануритися в ту Сяючу Любов Серця Землі!
        Це — особливий центр, Вогненне Ядро Землі!
        Саме через цей Центр, в тому числі, можна легко потрапляти до Моря Божественного Вогню нашого Творця — далеко за межами Землі.
        А потім — і підніматися до світу людських тіл — перебуваючи в Єднанні з цим Божественним Вогнем.
        Саме так чинять наші Божественні Вчителі. Вони можуть проявляти Себе для тих людей, що живуть на Землі, наприклад, у вигляді невисоких сяючих Постатей, Котрі виявляються видимими тим, хто поклоняються… А можуть бути й набагато більшими — немов постають величезні Гори Світла над Землею.
        Відчуй, що душа людська, сповнена любові до Бога, — це маленький храм. А Земля — це храм великий. І горить в олтарі цього храму Вогонь Невгасимий у Серці Землі-Матері!
        Серце Землі належить кожному, хто його пізнав…
        Відчуй Серце Землі — як своє серце!
        Так — Любов Божа до всього у Творінні — стає поступово і твоєю Любов’ю!
        … Рада надовго замовкла, дозволяючи Олексієві все це пережити.
        Коли все особисте, «окреме» зникло в цьому Розчиненні, вона продовжила:
        — А тепер спробуй піднятися — з Тих Глибин — Вогненною Любов’ю Божою!
        … Олексій зрозумів, що йому нині дозволено — з Безмежності Любові Творця, — подібно до Променя від Сонця Великого, нести Світло й Любов у світ Творіння.
        Величезна сяюча Постать з Лицем Олексія і Руками, що голубили все живе, здійнялася у небо. При цьому зберігалася Його нерозривність із Великим Джерелом Світла-Вогню, від Котрого ніколи не відривається Його Промінь.
        Це Джерело — Творець!
        

Розділ шостий:
Свобода від тіла

        Коли Рада з Олексієм вже поверталися, то сталася ще одна значуща подія.
        Вони йшли берегом ріки, оскільки лише вздовж річища була ледь помітна стежка.
        Олексій запитав:
        — Чому в мене не виходить залишатися в тій Єдності з Богом, котра ще кілька годин тому здавалася непорушною, здобутою назавжди?
        — Не засмучуйся, це — природно! Душа саме поступово долає свій шлях до Божественності! В тебе ж — дуже швидко це виходить, ти навіть не усвідомлюєш, наскільки швидко!
        … Раптом з-за повороту з’явилися троє незнайомців.
        Ці троє чоловіків, схоже, були налякані тим, що їх помітили, і це налаштувало їх досить агресивно.
        Олексій подумав про те, що зустріч із цими людьми не віщує нічого доброго. На кілька секунд він напружився внутрішньо, шукаючи способу, як він міг би захистити Раду в разі нападу цих людей.
        Втім Рада, навпаки, ніби почала наповнювати простір м’яким, ласкавим, густим спокоєм.
        Вона взяла Олексія за руку. Цей спокій заповнив Олексія впевненістю в тому, що все закінчиться миром.
        Рада вклонилася незнайомцям земним уклоном.
        Олексій пішов за її прикладом.
        Вона продовжувала огортати простір ласкою та спокоєм.
        Вона промовила привітання:
        — Мир вам, люди добрі! Здоров’я вам і легкої дороги!
        … Незнайомці зупинилися в нерішучості.
        — І вам, отже, — здоров’я! Ми рудознавці, заблукали трохи, — відповів один з них за всіх.
        Олексій роздивився цих людей уважніше. Вони були схожі на утеклих каторжників: немиті, в розірваному одязі, зі слідами побоїв. Те, що вони сказали, явно було неправдою…
        Проте Рада вислухала спокійно й доброзичливо ті слова. Потім — намалювала лозиною на піску мапу: де річка тече, де стежка є, де дороги проїжджі, де застави — все розповіла детально. Розповіла і те, як їм орієнтири мати, якщо непомітно хочуть іти.
        — Ось, якщо сюди підете, ще три дні шляху — і сторожка мисливська буде. Люди, що там бувають, завжди залишають невеликий запас їжі та одягу. А далі на північ — місця неходжені й дикі.
        Може, і знайдете там руди…
        … Потім вона зірвала листя гадючника й дала тому, хто найбільш впевнено її слухав і провадив бесіду.
        — А листя оці — від ран лікують, запалення знімають. Заваріть — і пийте днів зо три. Їх і до ран прикладати можна: швидше загояться!
        — А в чому ж відвар зробити?
        … Рада витягла з полотняної торбини і подала глиняний горщик, в якому вона готувала їм з Олексієм їжу.
        — Якщо на вугілля гаряче ставити, а не просто в полум’я, — то довго прослужить, не трісне!
        … Розійшлися…
        Незнайомці зникли з-перед очей…

* * *

        Трохи згодом Рада промовила, ніби перепрошуючи:
        — Схибила я: не помітила їхнього наближення…
        Не розбійники вони! Рудокопи! З копальні втекли. Від Демидових чи з казенного заводу… Праця підневільна там гірша, ніж на каторзі. Помітив, що руда в них у шкіру в’їлася — повік не відмиєш? Вони самі від усіх ховаються…
        Вбити нас вони могли, звісно. Від усього й усіх навколо — ці люди чекають лише зла та біди!
        І силу душ — вже в ненависть вони готові були влити!...
        Та на шлях зла вони ще ступити самі не наважилися.
        От і спробувала — миром… Ніби, вийшло.
        — Так… В тебе — чудово виходить! Все про кожну людину з першого погляду зрозуміти можеш!
        — Це — тому, що я душею дивлюся разом з Богом. Тоді — видно іншу людину ніби цілком, з усім поганим і хорошим, що в ній є.
        — У мене так виходить тільки іноді: коли Бога в собі відчуваю ясно.
        А от сьогодні…
        В мене раніше ніколи не було страху за своє життя.
        А тепер — я за тебе боюся! Ну, не те, що боюся, та кілька митей було, коли страх виникати став, що захистити тебе не зумію. Як з цим бути?
        — Не просто це! Тому, напевно, і придумали люди чернецтво, щоб не був чоловік пов'язаний міцними путами з іншими людьми. І багато Волхвів у давні часи на Русі не заводили сім’ї, щоб особисте не могло завадити Божественному в них.
        Та я б не хотіла відмовлятися від усього, що в нас із тобою є нині… Скільки разом тілами на Землі пробудемо — це тільки Богові відомо! Але ця наша любов — вона — на благо! Знаю це! Серцем відчуваю!
        А за тіла свої — боятися нам не слід! Робитимемо все залежне від нас, щоб захистити близьких людей. Втім, якщо не зможемо, — то вміти треба прийняти смерть тіл: і свого, і тих, кого усім серцем любимо.
        Це — не просто! Сама про це багато думала. На дідуся дивилася і бачила, як він через відхід батька мого тужив…, хоч і знав, що тато — тепер у світі Божому!
        Різне я про тебе і себе думала: як чинитиму, якщо не мені, а тобі, тілу твоєму, смерть буде загрожувати, якої мені не сила відвести…
        Для того, видно, ці люди нам зустрілися, щоб ми з тобою поговорили про це…
        Так, можлива свобода душі від живого тіла! Це — велика Свобода в Єднанні душі людської з Богом! Ти вже переживав це не раз, знаєш це Щастя Велике! Та можна навчитися жити в цьому Єднанні завжди і його не втрачати, навіть якщо небезпека тілу загрожує!
        Якщо треба буде, то можна просто залишити тіло…, звісно, якщо Бог це дозволить, і — відійти в Єднання зі світом Божественним назавжди!
        … Рада довго мовчала, потім продовжила:
        — Зараз покажу тобі одну вправу, котрій мене дідусь теж учив. Вона дозволяє поступово змінювати стан тієї частини душі, що міцно скріплена з тілом від самого народження. Так можна поступово прибирати в собі «нижчу природу людську», для котрої природними є страх за безпеку тіла, голод, спрага і багато іншого, необхідного для виживання тіла в цьому світі.
        Щоб не втрачати Єдності з Богом в різних ситуаціях, може людина, що вже добре пізнала Єднання з Божественним світом, вчитися повністю підкорювати тіло й розум — об’єднаним волі душі та Волі Бога, що перебувають в нерозривному Злитті.
        … Вони вийшли на простір, звідки далеко було видно річку, луки, ліс…
        — Ось — ти бачиш зараз цю далечінь прекрасну. Вибери щось прикметне вдалині.
        Тепер подивися, як сила уваги скеровує усвідомлення тебе-душі — через очі тіла. Це — ніби невидима прозора частина тебе спрямовується туди, куди ти навмисне спрямував погляд.
        А тепер зроби навпаки — спрямуй погляд душі в ті Глибини Світла, Що пізнавав у ці дні…
        Відчуй, наскільки нікчемно мале тіло і наскільки, з іншого боку, великий, безкраїй і сповнений відчуттям Любові та Єдності світ Божественний! Відчуй цілковите розчинення, зникнення окремішності себе-душі у Творці всього! Нехай буде тільки Єднання з Ним, тільки Він!
        В Ньому — життя вічне! В Ньому — Свобода, Радість, Блаженство! В Ньому — явним стає те, що душа і Бог тепер є Одне!
        А тепер багато разів простеж той шлях, що звершує душа, коли переміщує увагу туди-сюди: між світом щільним — і світом Божественним. В тілі розкривається явний прохід з одного світу — до іншого. Поперетікай крізь нього, не з’єднуючись із тілом, а проходячи наскрізь!
        Потім можна буде навчитися так «протікати» крізь всі важливі енергетичні центри в тілі, причому, в будь-який бік відносно тіла. Проте це не відразу, а поступово виходити стане…
        Безкраїй простір Божественної Любові — Він же повсюди є: і вгору від тіла, і вниз, і навсібіч!
        … Це було дуже цікаво для сприйняття Олексія! Він — душею — «пропливав» крізь тіло, залишаючись вільним від нього…
        … Рада провадила далі:
        — Так, правильно в тебе виходить! Підійматися з Глибин потрібно, не «ущільнюючись», не облишаючи витонченості Любові Божественної!
        Відчуй, що, коли в тілі немає «тебе колишнього», то Бог може дивитися крізь твої очі, проливати Свою Божу Любов-Ніжність крізь область твого серця духовного — у цей видимий світ, також — проводити Світло-Силу крізь твої руки…
        Це потрібно засвоїти! Тоді — можна буде мати таке тіло, через яке Бог може проявляти Себе в усій повноті, коли це Йому потрібно.
        Мені дідусь сказав, що, якщо зуміти всьому цьому навчитися, то можна буде з тіла виходити душею так, щоб тіло, наприклад, болю геть не відчувало… А якщо тілу пора смерть прийняти: строк цьому надійшов, — то можна його, як непотрібний одяг, без болю, без страху залишити — і більше не повертатися до нього…
        Ти маєш знати, що, якщо потрібно буде, то я зможу так вчинити, і жодні кати земні не зможуть цьому завадити!
        Так мій батько покинув тіло — і увійшов до Божественної Всеєдності.
        Тепер я й тебе маю цьому навчити! Тоді легше буде пройти ті випробовування, без яких в житті земному зазвичай не обходиться.
        Так…, зараз мені це легким здається… А як у камері в’язничній чи перед катами… — цього не знаю… Добре б, аби ні тобі, ні мені не довелося проходити через це…
        Втім важливо інше! За всіма труднощами та стражданнями цього світу є — по інший бік світу матерії — Великий Спокій Божий, Вічне Його Блаженство, Єдність із Творящою Силою!
        І ти, і я це вже знаємо!
        А ще — з такого Злиття можливою є Божественна Співтворчість. Так — і книгу писати будеш, щоб Бог у ній говорив те, що людям нині дізнатися час!
        Так — у Злитті Великому — завжди разом душами ми бути зможемо, навіть коли розлучені будуть тіла…
        … Рада замовкла раптом, ніби побачила щось вдалині.
        Олексій обійняв її турботливо й ніжно, немов прагнучи захистити від будь-якої біди тим новим станом себе-душі, що вже пізнав.
        — Ти щось побачила?
        — Ні, здалося… Наговорила різного про розлуку, от і сама себе налякала…

Розділ сьомий:
Релігійні обряди

        Олексій почав роботу над книгою «Про устрій релігійного життя держави Російської».
        Працювалося легко. Слова ніби самі собою приходили, і рівні рядки лягали на папір. Все, що вдалося зрозуміти за довгі роки духовних пошуків, набувало свого підсумку.
        З кожним днем робота просувалася. Наприклад, Олексій записував чергові думки:
        «Кожну людину — Богом — наділено свободою волі! І не мають права одні люди примушувати інших в питаннях віри! Не повинно бути утисків і тим більше позбавлення життя за поклоніння Богові в той спосіб, в який люди здійснюють свої вірування.
        Не слід забороняти людям поклонятися і підносити хвалу Богові так, як робили їхні батьки й діди, якщо ті люди цього бажають і цьому віддані. Такі заборони так само безглузді, як забороняти людям розмовляти їхньою рідною мовою — замість того, щоб навчити їх на додачу розмовляти іншою мовою, зрозумілою й тим, хто живуть поруч, що сприятиме порозумінню та згоді.
        Також слід повсюдно прищеплювати розуміння того, що саме Єдиному Богові, Творцеві всього сущого, поклоняються всі, хто щирі в своїх любові та поклонінні, — незалежно від того, яким іменем чи іменами вони Його називають.
        Поступово це знання, мудро проповідуване, має зменшити протиріччя та ворожнечу між  релігійними спільнотами й общинами, що по-різному вірують і по-різному здійснюють обряди. Воно може принести мир і злагоду в духовному устрої та проживанні поруч — для всіх людей держави Російської.
        Обмежувати слід лише ті культи, що шкодять здоров’ю та життю людей — як самих віруючих, так і тих, що вірують інакше.
        Вбивство людей або нанесення їм іншої шкоди через вірування — неприпустимо! Цьому слід класти край — щоб ворожнеча й ненависть, підсилювані в пам’яті поколінь, не примножувалися.
        Слід врозумляти в цьому всіх людей через духовну освіту.
        Є лише один Бог — Отець і Прабатько усіх. Це розуміння, засвоєне з дитячих літ, дозволить вірно виховати нові покоління людей, для котрих ненависть до інакомислячих буде огидною та неприйнятною.
        Якщо нині люди, що прибувають з інших держав, мають право сповідувати свою віру та служать на славу держави Російської — чому ж не прийняти цього добросердечного ставлення й до мешканців, що народилися на Русі?»

* * *

        Іноді Олексій приходив зі своїми питаннями до Благослава. Він запитував про те, як зробити зрозумілішими для багатьох людей — глибинні знання:
        — Чому в усіх існуючих релігіях є обряди?
        Чому ці обряди часом підміняють Бога Живого?
        Чи можна взагалі без обрядів обійтися?
        … Благослав мовчав кулька хвилин — перш, ніж відповісти. Потім він заговорив, проявляючи те, що про гармонійний устрій в релігійному житті всіх людей і сам багато розмірковував:
        — Не завжди обряди є зло… Адже виникають зазвичай обряди з прагнення Тих, що вже осягнули, передати розуміння тим, хто ще не бачать, не чують, не відчувають Бога.
        Обряди, в більшості своїй, з’являються зі спроб донести до безлічі молодих душ стани переспрямування уваги зі світу щільного — на Божественний Світ.
        На жаль, зазвичай не довго зберігається людьми духовна суть обрядів…
        Обряд причастя — для прикладу тобі: якщо причастилися люди, тобто, прийняли вони в себе символічно Кров і Тіло Христа, — то, значить, вони стали частиною Цілого. А відтак, після цього обряду Кров Єдина Ісусова має відчуватися усіма в собі. Тоді мають сприймати всі — себе та одне одного — як братів та сестер у Христі…
        В тому числі, на іншу людину руку підняти не можна: адже в ній — Плоть Божественна і Кров Свята…
        І, якщо і в самій людині тепер — Частка Христа, то як можна грішні думки мати, вчинки неправедні здійснювати?
        Хочу на цих прикладах показати тобі, як пам'ять про здійснений обряд мала би допомагати жити з Богом весь час!
        Втім чи для багатьох це так нині? Чи багато хто цей обряд розуміють і виконують? Га?
        Або — ось іще приклад: поклоняються багато народів вогню, різні дійства вогненні обрядові здійснюють, а самі — Божественний Вогонь не те, що бачити припинили, а навіть і пам’ятати про Нього забули!
        Хоча, навіть просто довго споглядаючи полум’я звичайного вогнища, — можна заспокоїти розум, і навіть трохи очистити енергії тілесні…
        Ти сам розумієш, як легко обряди втрачають той сенс, що в них намагалися вкласти!
        Часом навіть не здогадатися, навіщо такі обряди було задумано!
        Обряди не несли б шкоди, якби чистими були помисли тих, хто їх звершує. І — якби серця тих, що поклоняються Богові, були відкриті!
        Втім, символи завжди втрачали своє значення досить швидко…
        І завжди дуже скоро знаходяться користолюбці, що вигоду й владу над людьми — з обрядів набути хочуть.
        Отак і виникали ті обряди, що — з підміною сенсу…
        Наприклад, замість викорінення «тваринного начала» в собі — починали люди «приносити Богові» криваві жертви — тобто, невинних тварин…
        А жерці, що втратили Бога, завжди пристосовують для себе щире поклоніння людей — і починають «приймати» ті «жертви»… І використовують вони ті «жертви» для себе: «Адже ми — слуги культу!»…
        Обряд може підміняти спілкування душі з Богом! Відбувається печальне: символічна дія із втраченим сенсом — витісняє собою цілеспрямоване преображення душі!
        Прикладів тому — безліч міг би навести… Та не втому суть…
        Адже може людина з Богом говорити, і перед іконою стоячи, — якщо Бога Живого за тим символом бачить!
        А іноді Божественні Душі навіть можуть приймати ті постаті, котрим люди всією душею, усім серцем поклоняються, але не готові ще до більшого. Відповідають Вони в символах, зрозумілих кожній такій душі, — на її заклики та молитви…
        Так, для когось — ікона немов оживає!... Для другого — інші образи стають зримими душею і являють знаки певні, котрі Бог хоче для допомоги людині явити, щоб підтримати в правильних зусиллях або втримати від помилок.
        Ось тому люди, що тільки наближаються поки до сприйняття Божественного Світу, іноді мають видіння образів, яким вони поклоняються.
        А якщо устремління інших скеровано на безособовий Аспект Божественного — то не бачать вони образів, а сприймають занурення у Світло і розчинення себе в Ньому.
        Все це існує в розпорядженні тих Душ, Котрі зі світів найтонших проявляють для тих, хто поклоняються, найбільш відчутне й легко сприйнятне, щоб направляти такі душі шляхом пізнання.
        — Але ж і біси є, і вони теж можуть різні постаті приймати…
        — Так, можуть душі недобрі, але сильні — набувати різних форм. Вони живляться енергіями страху та зверхності. Нице притягує нице…
        Оцей страх перед бісами, дияволами — часом стає головним знаряддям жерців для управління натовпом сліпо віруючих молодих душ.
        — Але ж те, що істоти пекельні існують, — варто знати людям…
        — Так, вони існують, і це важливо розуміти.
        Втім, єдиною зброєю, що захищає людські душі, є любов до Бога!
        Стан чистої любові — охороняє від пекельних створінь, робить душу недосяжною для їхніх доторків!
        А будь-яка посилена увага, звернена на зло, також містичний жах, що виникає, — перетворюють душі на «ласі жертви» для бісів та інших істот, що притягуються і живляться емоціями страху, ненависті, самовдоволеності…
        Треба, щоб розуміли люди, що Бог ніколи не бажав людям хвороб і страждань, не вигадував пекельних мук… Люди створюють це самі собі та іншим! Люди самі себе прирікають на страждання!
        Проте, навіть і стражданнями Бог може допомогти очистити тіло й душу — і позбавитися від страждань!
        Дуже важливо зрозуміти, що Бог не карає людей! Бог бажає людям щастя! Великий Батько — як і будь-які добрі земні батьки — бажає дітям Своїм лише добра, допомагає позбуватися від лихого в душах, зцілюватися від оман і пороків!
        — А як пояснити, звідки ж береться зло? Люди звикли думати, що — від сатани.
        Адже зло і пекло — дійсно існують!
        — Ніби ти зла не бачив?
        — Бачив…
        — Пекло це і є те зло, що втілені душі носять в собі та проявляють щодо інших. Такі душі без тіл — і є мешканцями пекла нематеріального, тобто, світу пітьми і страждань. Вони примножують його собою.
        Об’єднавши прояви зла в єдиний образ, створили люди міфи про «керманича всіх сил пітьми» і нарекли різними іменами… Та немає у Бога рівного Йому по силі та вмінням «супротивника», чиї підступи буцімто спокушають людей і роблять їх поганими!
        Існують душі, багато якостей котрих відразливі. Вони перебувають у протидії до Божественних Принципів Любові, Гармонії, Краси.
        Зло має пристановище і ґрунт для росту — в душах, обтяжених пороками. Такі душі можуть бути досить великі, і тоді таких носіїв ненависті й гніву можна називати  дияволами.
        Задоволення від нанесення шкоди іншим — може отримувати лише збочена, спантеличена, заблукана душа. Вона не відає про справжнє щастя від дарування своєї любові, від того, щоб робити інших щасливими! Але вона безмірно прагне задоволення лише для себе. Саме це безумство, душевна сліпота і вирування ницих пристрастей — і є причиною пекла, в яке занурює себе така душа своїми думками та вчинками, емоціями та прагненнями.
        Такі душі будують свої долі — і на поточне життя в тілах, і на життя після смерті тіл. Вони залишаються заручницями тих станів, у яких пройшло минуле життя в тілі.
        Потім, щоб спокутувати, зрозуміти й змінити зло в собі — на добро, знову отримують пекельні душі можливість прийти до матеріального світу…
        Зло в цьому світі неминуче: інакше не прагнули б до свободи й чистоти, радості й любові люди, що усвідомили згубність ненависті й страху, підлості й підступності! І не зростали б Герої Добра!
        Оце і спробуй — хоча б частково — для людей словами простими й зрозумілими викласти!
        Головне — це те, що любов до Творця, котра наближає до Нього, виганяє страх! Сильна віра-устремління перемагає сумніви! А життєвий духовний досвід перетворює поступово віру — на знання!
        Та не швидко дорослішає й набирається мудрості кожна душа…
        Адже, наприклад, можна навіть образи й символи з медитацій — перетворити на лише механічно повторюване дійство…
        Я сам навіть в общині нашій бачив, як легко можна перетворити правильну медитацію — на подобу обряду, що за звичкою людина звершує: тому тільки, що всі навколо так чинять…
        Нині ти в твоїх медитаціях бачиш всі сходинки того, як душа, перш ніж увійти у Злиття із Творцем, здійснює зусилля, що сприяють зближенню з Богом.
        Якщо ж втрачаються — за шаблонними діями — ті любов-устремління, благоговіння, ніжність, що дозволяють наблизитися до Божественного, увійти в Злиття з Першопочатковим, — то дуже швидко медитації можуть стати… дуже вже схожими на обряди!
        Тільки тоді, коли вже зросли люди душами і Бога вони всім серцем люблять, то не зіб’ються вони зі Шляху, підмінюючи прагнення до Злиття з Творцем — всього лише звичними діями!
        Так… наскільки ж не однакові душі, що на Землі в тілах мешкають! І мало серед них тих, хто, як ти, швидко всі знання здатні душею сприйняти! Для цього душа має подорослішати, дозріти, мудрість виплекати, прагнення в собі розвинути до Бога — як до Головної Мети в своєму житті!
        Малі діти перетворюють все — на ігри…
        Можуть бути й ігри дорослих тілами людей — корисні, такі, що укріплюють пам’ятання про Бога, нагадують про моральність. А можуть бути — шкідливими, збоченими жерцями…
        Ти, Олексію, маєш велику силу душі. Не одне життя ти прагнув до Бога! Тобі не вистачало лише деяких прийомів та вмінь, котрі б дозволили набути повну чистоту сприйняття, ясність розуміння, повноту Злиття з Ним!
        Втім, для душ молодих, менш готових — все це буде незрівнянно складніше. І не осилити їм таке за одне життя, навіть якщо перекажеш їм усе, що сам знаєш нині!
        Не думай, що будь-яку людину за короткий час можна навчити всього того, що так легко й швидко засвоїв ти сам! Не може молода душею людина швидко відкинути в собі «земне» і полинути до Божественного, тільки лиш просто захотівши цього!...
        Ось — горішок лісовий… Якщо спробувати зняти оболонку з горіха, що тільки починає зріти, — це не вийде! Поки ядро не визріло — оболонка і плід, що визріває, поки зрощені. Лиш потім, коли прийшла пора і горіх дозрів, — можна видалити щільну шкаралупу і добути ядро.
        Або — якщо розбити яйце, котре щойно знесла пташка, то в ньому не буде ще пташенятка…
        А пташеня не зуміє злетіти, поки не вкрилися пір’ям і не зміцніли його крила!
        Втім, послідовності медитативних прийомів і навіть обряди, які  правильно зрозуміли, можуть полегшити духовний Шлях, пришвидшити просування…
        Пам’ятай про все це, щоб людям допомогу принести!
        … Олексій, ретельно обмірковуючи та зважуючи кожне слово, продовжував записувати те, як мають допомагати людям духовні лідери.
       

Розділ восьмий:
Розставання

        Одного разу Благослав сказав Олексієві:
        — Йти звідси нам слід! Незатишно довкіл! Небезпеку відчувати став! Далі за гори Уральські, до Сибіру йти потрібно! Там спокійніше буде, легше сховатися…
        Минулого року ще — я послав трьох наших людей місця ті подивитися. Гарні вони знайшли місця, потаємні. Зиму тут перечекаємо, а весною й підемо…

* * *

        Невдовзі після цієї розмови Олексій побував у повітовому містечку. Купив він папери для рукопису свого, купив і те нечисленне, що общинники для потреб своїх просили прихопити. Приніс він і новини тривожні:
        До їхніх місць рухаються з півдня кілька військових загонів. Завершивши придушення чергових башкирських заворушень, тепер вони мають супроводжувати воєводу і піддячих, котрі будуть відшукувати й проводити перепис «розкольників» по всій окрузі. Є такий припис: провести перепис усіх старовірів для того, щоб обкласти їх подвійним податком… Наказ попередній, так звані «12 статей царівни Софії» про те, як карати «розкольників», —відмінили. Натомість нові накази прописано, начебто, м’якші. Проте, всім, хто не підкоряться, — смерть та інші покарання. А як все це насправді здійснюватиметься, це незрозуміло поки що…
        Ще кажуть, що шукатимуть саме тут общину якусь. Донос написано, що в цих місцях сховалися «єретики». Це місце якийсь чоловік вказав. Чув він, ніби община тут стоїть. Він з чоловіком і жінкою з тієї общини розмову мав. І чоловік той намовляв його до «єресі»…
        … Все це розповів Олексій Благославу.
        — Отаке дізнався… Подробиць мені, звісно, не повідомляли.
        … Благослав сказав із болем в голосі:
        — Оцю от небезпеку — давно вже відчуваю!...
        Іти нам потрібно вже, не дожидаючи весни!
        Зараз зберемо раду, розкажеш усім те, що знаєш!
        … На раді общини Олексій запропонував:
        — Якщо будинки наші общинні навіть порожніми знайдуть, то шукати й переслідувати стануть. Я гадаю, що покажу їм те місце, де общину старовірів кілька років тому спалено було. Мені повірять. Можливо, тоді омине біда?
        Благослав похитав головою:
        — Все одно іти треба!... Краще — зараз! Тобі можуть і не повірити…
        … На раді общини усіма було ухвалено рішення йти…
        Опісля Благослав запитав Олексія:
        — Підеш нині з нами?
        — Гадаю, що мені потрібно спробувати зупинити тих, хто общину нашу шукають… Постараюся відвести небезпеку: щоб за вами слідом не пішли. В мене така можливість буде. А опісля — вас дожену…
        … Він помовчав трохи, потім вимовив:
        — Втім, можливо, — і зовсім опісля…
        Зупинити це безумство ненависті до вір інших потрібно! Якщо зраз не наважуся, то потім все життя шкодуватиму!
        Скоро книгу допишу! Небагато залишилося вже! Піду до столиці нової, з царем добиватимусь зустрічі! Скажу, що мислю про духовні реформи, котрі необхідні! Рукопис йому віддам!...
        А там — як складеться, як Бог управить…
        Якщо живий буду, то обов’язково знайду вас! Рада вже навчила, як можна будь-яке місце на Землі відшукати, де люди кохані знаходяться…
        Благословиш це?
        … Благослав мовчав… Довго мовчав… Слухав Бога…
        Заговорив потім дуже повільно і тихо, втім слова звучали якось особливо, ніби його слухали багато Найвищих Душ у Світобудові:
        — Я б сам сказав тобі: «Ні, іди з нами!... Нічого ти в світі цім не поправиш! Тільки сам загинеш і Раду нещасливою зробиш!...».
        Та не моя воля має бути нині, не мені це вирішувати!
        Шансів, що тобі вдасться змінити хід історії держави Російської, — дуже небагато. Та вони є…
        Бувають такі ключові моменти, коли справи й рішення окремих людей можуть скеровувати події в новому напрямку на століття…
        Це — як роздоріжжя на шляхах країн, навіть цілих цивілізацій…
        В такі моменти від вибору і вчинків конкретних людей — дуже багато що залежить!
        Бог зазвичай не приймає за людей рішення. Тому народи отримують те правління, котрого вони достойні.
        Та іноді Божественні Посланці трішки змінюють хід історії Землі…
        Ти — не Месія: не все ще засвоїти зумів з того, чому ми тебе навчити змогли.
        І все ж, від тебе і від того, що ти хочеш спробувати здійснити, може змінитися багато чого в цій країні. І я — не маю права тебе відмовляти…
        Вирішувати — тобі!
        Те, що повинні зробити я і Рада, це не примушувати тебе до того чи іншого рішення, а дозволити тобі реалізувати твій вибір — як серце підкаже, як сам Бога зрозумієш!
        Сподіваюся, що повернешся до нас, до Ради… Втім, ілюзій не будуватиму.
        Але чекати — буду! Всі ми будемо чекати й старатися допомагати тобі тією мірою, як це тільки можливо робити на відстані душами.
        Якщо є можливість змінити умови життя, в яких будуть народжуватися і виховуватися нові покоління людей, що приходять на Землю, — це варто спробувати втілити!
        Тільки пам’ятай і про те, що кожен з нас тут, звершуючи звичайні труди земні чи навіть подвиги особливі, — повинен, перш за все, стати сам Божественною Душею! Скільки не говори про це іншим, скільки книг не прочитай, скільки рукописів не напиши — підсумок цього життя зважується в Світі Божому так: «Увійшов — чи ще не увійшов?». Якщо досягнув — то здійснив Головний Подвиг життя тут на Землі! Не забувай і ти про це, прагнучи допомогти всім людям!

* * *

        Опісля Олексій говорив з Радою:
        — Кохана моя! Думав я, що в мене ще є час бути поруч з тобою, час вчитися, ставати сильніше, мудріше…
        Не знав, що все так швидко закінчиться!...
        Чи пробачиш ти мені? Чи відпустиш? Не можу я вчинити інакше!
        … Рада мовчки дивилася на Олексія. Її любов була більше, ніж печаль від розлуки тілами… Її любов була настільки сильна, що давала коханому свободу…

* * *

        Община йшла за Уральські гори, до Сибіру…
        Благослав був спокійний і впевнено вів людей.
        Під час ночівлі Рада сіла поряд біля багаття, пригорнулася до діда, промовила тихенько:
        — У мене буде дитя, син. Знаю, що син… Син — мій і Олексія…
        Я не сказала йому…
        Йому було б дуже важко впоратися з вибором, якби він знав про це…
        Дідусю, ти ж умієш бачити майбутнє! Скажи: він — повернеться?
        — Не можна про це дізнатися нині… Все залежатиме від того, як багато людей це майбутнє зараз сотворюють…
        Ось — і ти внесла свою частку: ти відпустила його — найближчу людину!...
        — А якщо — на смерть відпустила?
        — Може і так статися… І ти, і я — це знаємо… Знаємо й те, що без тіл — життя триває у Світлі Любові Божественного Буття…
        Знаємо й те, як тяжко буває іноді жити далеко від коханих людей, хоч і можемо нині вже входити у світ Божественний…
        Такі випробування даються нам не як покарання, а щоб зробити ще сильніше, мудріше…
        В чому сенс життя для нас зараз? І як підбити підсумок? Чи зуміли ми, залишаючи цей світ, стати Частинками Світу Божественної Любові?
        Щоб стати Одне з Богом — потрібно навчитися любити так, як любить Бог! Любити — разом з Ним, з Нього!
        Потрібно перерости любов малу — і стати Любов’ю Великою! Потрібно дійти — і стати Божественним Сонцем, промені Котрого світять світу цьому, а Серце злите з Першопочатковим!
        І допомога тим, хто йдуть слідом, — має литися, як світло від Сонця, кожної миті життя такого — і поки ми в тілах, і після, коли вже без тіл.
        А приймають цю допомогу ті, хто відвернулися від мороку — й устрімилися поглядом душ до Бога. Вони тоді починають бачити Світло й поступово устрімляються до Творця: кожен і кожна — усією душею, усім життям своїм!

Розділ дев’ятий:
Дорога до столиці

        Олексій повернувся до скиту, де раніше жив зі старцем Миколаєм, і продовжував працювати над книгою.
        Щоб бути в курсі всього, що відбуватиметься в околиці, він попросив Тихона, сина Євфимії, заходити й усі новини розповідати.
        Тихін заходив і, затамувавши подих, зачаровано дивився, як під пером Олексія на папері з’являються рівні рядки.
        … Коли прибули воєвода, піддячі й війська, Олексій зумів переконати тих, хто ухвалювали рішення, що донесення ґрунтувалося на старих чутках: просто хотів, вочевидь, донощик вислужитися і про справи, що давно минули, сказав… Олексій показав місце, де становище старовірів було колись спалено. Військовики, змучені довгим воєнним походом під час придушення повстання башкирів, тепер раділи можливості не прочісувати ліси й болота на багато верст довкола.
        Все обійшлося  якнайкраще.
        Тепер Олексій був спокійний за своїх.

* * *

        Книга писалася легко. Часом Ісус був присутній у келії, наповнював Собою серце Олексія, скеровував його думки.
        Часом Олексій яскраво відчував Благослава, сприймав його нові мудрі поради про терпіння й обережність у виборі слів.
        А Рада… Олексія вражало, як майже завжди спокійно й ласкаво вона могла бути поруч, наповнюючи прозорою ніжністю простір.
        Він розповідав їй подумки міркування й надії свої…
        Рада, навіть не будучи поруч тілом, продовжувала допомагати в подальшому освоєнні медитацій Злиття з Богом.
        Олексій учився якомога довше залишатися в тих станах, коли душа, розкрита, розчахнути для Бога, сприймала Божу Волю. Вчився він, щоб Божа Любов легко протікала крізь тлінне тіло — щоб наповнювався мислительний процес Божим Промислом.
        Жити в єднанні розуму з Богом — це раніше здавалося Олексієві великим дивом, коли йому про такий стан душі старець Миколай пояснював. А отепер… — можливо це! Нехай іще не весь час він може так жити, проте вже — може!
        А ще до нього тепер часто заходили Тихін і Дуняша.
        Задивившись на роботу Олексія, вони попросили його навчити їх грамоті.
        Олексій учив — і бачив, як захоплене бажання пізнавати — швидко преображує дітей.
        Невдовзі його роботу було завершено.
        Випав сніг, підморозило… Пора було в путь.

* * *

        Спочатку Олексій їхав з попутними обозами, що везли залізо, мідь, сіль. Були також в обозах і гармати, і рушниці… Війна, що тривала, вимагала дедалі більше зброї, і нові промисли на Уралі тепер множилися, міцніли, розросталися.
        Безкраї простори, густі ліси, зубожілі села, брудні повітові містечка, маленькі церковки, багаті монастирі…
        Поступово заїжджі двори ставали дедалі більш людними.
        Олексій тепер вже їхав з ямською поштою, що було набагато швидше.
        Гроші в Олексія на дорогу були. Про це подбав старійшина Благослав. Він наполіг і виділив Олексієві грошей з общинних. В цьому старійшина був як завжди розумний і практичний; відмов Олексія він слухати не став.

* * *

        Олексій згадував, ніби підбиваючи підсумок прожитому, як все змінилося в його житті за час, що минув відтоді, як його було вигнано з Москви.
        Згадав він і те, як в юності своїй вже мріяв, що зуміє здійснити те, на що зараз наважився. Посміхався він тепер думкам того колишнього юного мрійника…
        Розмірковував Олексій і про те, як потрапити на прийом до царя Петра, як  з ним поговорити. Він намагався згадати яких-небудь впливових родичів чи знайомих покійного батька. Але це не уявлялося перспективним: навряд чи хто-небудь з них його навіть впізнає, не те що погодиться відрекомендувати його государеві.
        Подейкували, що цар простий у спілкуванні, може й із теслею чи ковалем без чинів розмову провадити. Втім, може бути й запальний, гнівний.
        Треба буде довідатися, де він буває в новому місті, що будується, — так, щоб безпосередньо до нього звернутися. Там це має бути простіше, ніж в Москві…
        Після дум таких, Олексій знову впевнено занурювався в Божественне Світло — і приходило спокійне знання, що все — в Божих Руках! Олексій тоді — разом з Богом — обіймав сердечною любов’ю безмежжя! Ніби весь простір — від далекої Сибірської тайги, де нині були Рада й усі общинники, і до нової північної столиці Росії — вміщався тепер в духовне серце, з’єднане з Любов’ю і Спокоєм Божественних Глибин.

* * *

        Починалася сильна заметіль.
        Візник вирішив перечекати негоду на заїжджому дворі.
        Він пішов розпрягати коней.
        Олексій обтрусив сніг, попрямував до дому, увійшов. Хотів запитати господаря щодо кімнати на цю ніч…
        Втім, схоже було, що тому зараз не до нового пожильця…
        Багато вбраний, міцної статури чоловік в сюртуку нового європейського зразка, але весь розхристаний, без перуки, що пасувала б такому вбранню, тряс господаря, котрий слабко намагався опиратися.
        — Що хочеш роби — а лікаря знайди! Де хочеш! Негайно пошли!
        — Ваша милість, Ларивоне Гавриловичу! Де ж я візьму лікаря? Заметіль, хуртовина! Який лікар поїде?! Та тут в околиці і немає лікарів! У місті лише!... Тут раніше бабка одна лікарювала, та померла вона минулого року! Лиш цирюльник тутешній зуби вириває… Втім, як дочку Вашої милості лікувати, він навряд чи розуміє: не освічений він!...
        — Якщо вона помре… Роби! Ну роби що-небудь! Знайди лікаря! Врятуєш її — озолочу, помре — і тобі світ білий не милий буде!
        — Та що ж я можу?
        — Накажи запрягати, посилай лікаря шукати!
        … Він з силою востаннє струсонув господаря заїжджого двору й відпустив. Той ледве втримався на ногах. Не знаючи, що далі робити, він налякано озирався.
        Заможний пожилець сів, обхопив голову руками й застогнав. На його очі наринули сльози.
        Цієї миті з кімнати напроти вибіг хлопчик років восьми, теж в багатому новомодному вбранні, і вимовив у відчаї:
        — Тату, тату, Даринці геть погано, помирає! Тату, я боюся!...
        … Хлопчик підійшов до батька і зупинився в нерішучості.
        Олексій відчув, що може втрутитися і спробувати допомогти.
        Він торкнув Ларіона Гавриловича за плече:
        — Я маю з собою трави цілющі, і я іноді допомагав людям, коли траплялися недуги, не тільки молитвами. Якщо дозволите, то я огляну хвору, можливо, щось зумію зробити для неї …
        — Так, так! Зараз же! Благаю, врятуйте її!
        … Олексій увійшов до кімнати, де на постелі металася в гарячці й стогнала білява дівчинка років десяти або трохи старше…
        Олексієві досить легко вдалося впоратися із хворобою дівчинки. Світло й Сила Божа впевнено текли крізь руки його тіла, очищуючи й повертаючи здоров’я.
        Загроза для життя минула, гарячка спала, зцілена дівчинка заснула спокійним сном.
        Тепер зусилля Олексія були спрямовані на те, щоб усе, що сталося, не здавалося надзвичайним дивом. Він напував відхворілу настоянками з трав, зібраних Радою, говорив про важливе простими словами, допомагаючи душі пройти те очищення, котре було необхідне…
        Невдовзі дівчинка була повністю здорова.
        — Сам Бог Вас послав!... От же!
        Попросилися діти наш дім новий в Санкт-Петербурзі подивитися! Узяв їх з собою!... Якби не Ви!... Тепер вже з нами поїдете, не прийму відмови! — дякував граф Ларіон Гаврилович.
        … Олексій погодився їхати з графом і його дітьми.
        Критий візок зі зручними сидіннями, оббитий всередині оксамитом, хороші коні… Все складалося ніби саме собою, полегшуючи шлях до столиці.
        Граф дорогою розпитував Олексія:
        — Ви, отець Олексій, прихідським священиком були? А до столиці в якій справі прямуєте?
        — Ні, приходу в мене не було, монахом у скиту жив, у старця вчився, схиму збирався прийняти.
        Розмірковував багато про що. Ось – книгу написав про устрій духовного життя в країні. Хотів би тепер государеві, Петрові Олексієвичу, доповідати про цей задум, щоб реформи благі здійснити можна було.
        … Граф запропонував свою допомогу для того, щоб відрекомендувати Олексія цареві Петру.
        Він багато розповідав Олексієві про звичаї при дворі, про нововведення Петра, про потужне протистояння його реформам багатьох бояр і служителів церкви.
        Дорогою Олексій говорив і з дітьми графа.
        Кмітливий хлопчик, ніжна й ласкава дівчинка — були для Олексія досить цікавими попутниками.
        Все це навело на роздуми про те, наскільки важливо саме дітей виховувати правильно.
        Після приїзду до столиці, граф гостинно запропонував розташуватися в його домі. Він обіцяв невдовзі влаштувати так, щоб государ прийняв і вислухав Олексія.
        Олексієві відвели кімнату.
        Він знову занурився в роботу над рукописом, доповнюючи свою працю розділом, присвяченим навчанню дітей різних верств. Натхненно писав він про те, яку користь принесе правильне виховання і яко́го розквіту досягне країна, коли її діти виростуть, отримавши хорошу освіту й укріплять в душах моральні принципи.
        

Розділ десятий:
Зустріч із царем

        І ось, цар Петро прийняв Олексія:
        — Якої милості прийшов просити?
        — Не милості… Справедливості й благополуччя народу, що в країні нашій живе.
        — Що ж я, по-твоєму, несправедливий?
        — Якби я так думав, то хіба прийшов би до Вас, государю?
        … Олексій почав говорити про необхідність реформ у духовному житті, про жорстокість і відсталість деяких правил, яких слід позбутися. Говорив про важливість змін, про те, що з вільних від такого роду обмежень людей має складатися народ оновленої держави. Говорив про те, що слід запровадити свободу віросповідання, оскільки Єдиний Бог над усіма людьми має владу.
        Багато на що Петро схвально кивав, особливо йому сподобалося те, що говорив Олексій про освіту, про навчання дітей усіх верств.
        Коли ж Олексій перейшов більш детально до реформ церковного устрою, то Петро перестав слухати, зупинив:
        — Давно мислю, що потрібна реформа, про це вже проект почав писати єпископ Федір Прокопович*. Він — людина освічена, розсудлива. Ось йому й передам рукопис цей. Невдовзі він з Пскова повернеться. Вам зустрітися треба буде, детально все йому викладете.
        Петро взяв рукопис, поставив свій підпис, звелів передати цей проект на розгляд єпископу Федору.
        На цьому і завершилася бесіда.

* * *

        Граф Ларіон Гаврилович з дітьми мав повертатися до Сибіру.
        Олексій від усього серця дякував йому за допомогу й гостинність.
        Тепер він переселився до заїзду й чекав на зустріч із єпископом Федором.
        … Та в Олексія з’явилося майже нав’язливе відчуття, що йому час звідси від’їжджати, що він вже зробив усе можливе…
        «Але як же поїхати, не довівши справи до кінця? Адже сам цар доручив розповісти єпископові Федору всі деталі про реформу церковну!...»
        … А довкола все сильніше нагніталася, згущувалася темна, задушлива атмосфера, подібна до того часу, коли Олексія задумували вигнати з Москви.
        … Коли до кімнати увійшли четверо озброєних кинджалами людей, то Олексій відразу все зрозумів.
        Розправа була настільки швидкою, що Олексій майже не встиг відчути біль і легко покинув тіло.
        Один із убивць зло вимовив над закривавленим тілом:
        — Розвелося ж тепер єретиків!... Одного лиходія в Москві на вогнищі спалили на пострах — так не допомогло ж: нові плодяться натомість!...
        Раз цар до них милостивий нині, то ми самі «суд Божий» тепер вершити будемо!
        Не порушать віру! Не вийде! Всіх знищимо!
        … А Олексія — в урочистому Сяйві Божественного Світла — було прийнято в Обійми Всіх Досконалих!
        Для нього настала нова пора — Божественне Життя без тіла.

* Кілька років потому, в 1721 році, цар Петро Перший провів суттєві реформи церковного життя. Було ухвалено «Духовний регламент», створено Синод.
        Проте майже всі зміни й нововведення було спрямовано на зменшення впливу церкви й підкорення її державі, а не на духовні перетворення.
        Підготовкою й проведенням цих реформ займався єпископ, а надалі архієпископ, Федір.
       

Розділ одинадцятий:
Відхід Благослава

        Навесні народився син Ради й Олексія. Його назвали Єремією.
        Благослав дуже радів народженню хлопчика! Розумів він, як це має допомогти Раді! Бачив він і те, яку мудру і вже дорослу душу було послано Богом у це тіло!
        … Минув ще рік.
        Община облаштувалася, обжилася на новому місці.
        Одного разу Благослав покликав до себе Раду.
        — Відходити мені пора! Мовчи! Не перебивай! Сама бачиш — час мій настав!
        Не печалься, внученько! Для всього свій строк настає…
        Бачила ти не раз, що захід сонечка може бути так само гарний, як і схід… Інша краса у зорі вечірньої — та прекрасна і вона буває!
        Ось і захід життя земного людини — достойним може бути!...
        Ти була для мене радістю всі роки, була надією і втіхою в найскладніші моменти життя мого земного. Ти подарувала мені й щастя знати про майбутнє світле: зійде над Землею нашою Сонечко правнука мого, синочка твого, — Єремії!
        Ну що ти, внученько, тобі вже плакати зовсім не личить!
        — Я не плачу, дідусю! — Рада змахнула сльозинку і, посміхаючись, обійняла Благослава.
        — Ну, отак краще! Ти ж бо знаєш, що Сонце Сварога — незгасиме! І настав мій час поповнити Його Сяйво тими Світлом і Любов’ю, що плекав у душі.
        Ходи, збери общину! Прощання буде!
        Всі зібралися від малого до старого.
        Благослав уклонився общинникам поклоном земним. Довго в тиші обіймав величезною душею всіх.
        Потім він заговорив:
        — Настав мій час прощатися. Сьогодні я маю залишити вас, залишити це тіло і тягар земних турбот, відповідальності за всю общину, що лежить на ньому.
        Пробачте, якщо чим образив кого, якщо несправедливий був!
        На заміну мені пропоную обрати Раду. Не тому, що внучка вона мені… А тому лише, що Воля Божественна їй відкрита завжди без таємниць! Мудрість Бога — Роду, Сварога Всевишнього — вона завжди сприймати готова, і немає їй в цьому перешкод від бажань власних чи думок особистих!
        Чи хочете цього?
        Чи є хтось інший, хто для вас бажаніший, — щоб керувати общиною тепер?
        — Раду! Раду хочемо!
        — Добре це… Втім, не впорається вона без підтримки вашої! Син її малий ще, турботи багато дитя вимагає!
        Чи приймете її таку, як є? Допомагати — станете? Поруч із нею — сильні й віддані люди мають стати, лиш тоді зможе община бути місцем Божої Любові на Землі!
        — Допоможемо!
        … Благослав вклонився усім ще раз, увійшов до своєї хати й зачинив двері…

* * *

        Рада постаралася зануритися в медитацію якомога глибше, щоб не завадити дідусеві. І — щоб своєю присутністю не втримувати його тут, але зустрічати Там!
        … Побачила вона у Світлі батька свого Радомира, прапрадіда, з Котрим теж нерідко бесідувала, Олексія, багатьох Інших знайомих і незнайомих Божественних Вчителів. Тут — у світі Божественному — Вони разом радісно зустрічали Благослава!
        … Вона, поки перебувала Там, по той бік, не поспішала говорити про це общинникам.
        Потім — вийшла перед людьми й сказала кілька слів про те, що бачила.
        Розділ дванадцятий:
        Божественний Спадок
        А життя земне тривало…
        В розпалі була нова весна… Природа пробуджувалася, сповнюючи все довкола красою і силою.
        Втім, Раді було дуже нелегко: «Як жити далі, як впоратися з тією відповідальністю, що прийняла нині?».
        Маленький Єремія сидів на підлозі й ловив рученятами проміння сонячного світла з віконця…
        Раптом простір сповнило Божественне Світло, що дедалі посилювалося…
        Рада побачила в цьому Світлі Великих Волхвів Русі й багатьох Вчителів, що прийшли через інші духовні традиції.
        Їх було багато. Вони були спокійні й прекрасні — Божественні чоловіки й Жінки. Серед Них були і геть молоді, і вбілені сивиною.
        Вони всі були тут заради неї — Ради!
        Вони прийшли, щоб допомогти, підтримати:
        — Не бійся труднощів! Не бійся відповідальності! Те, що ти приймаєш зараз, — це твоя робота для Бога! Це — Наша Спільна Справа, Наш Спільний Спадок! Це — результат Нашої праці в багатьох Наших втілених життях! Ми будемо допомагати й продовжувати вчити тебе для того, щоб ти змогла ще досконаліше допомагати іншим!
        … Рада була — в цьому Сяйві Любові та Світла — абсолютно вільна і щаслива!
        Наблизився Олексій, обійняв з Божественною Ніжністю й Ласкою.
        Потім наблизилися Інші. Їхні Постаті стали зростати, наповнюючи простір Великою Силою!
        В Божественних Тілах зі Світла — величезні — Вони були подібні до Гір. Основи цих Гір були в неоглядній для звичайного людського зору Глибині, а верхівки мали Сяючі Постаті з Обличчями й Руками.
        Рада тепер стояла серед Них, теж в подібному тілі зі Світла. Вона була трохи менше, та все ж — одна з Них!
        Поруч були й Олексій, і Радомир, і Благослав, і ще багато Божественних Душ, Котрих Рада знала раніше. Та більше було Тих, Кого вона бачила вперше. Їх ставало дедалі більше… Це було — як Хвилі Світла піднімалися з Єдиного Першопочаткового Океану на неозорих просторах довкіл! Вони були Спокоєм, Величчю, Ніжністю, Любов’ю та Силою!
        — Кожен з Нас має Свою Роботу. Кожен виконує Своє Завдання, котре є частиною Божественного Задуму! Чи згодна ти нині прийняти й свою частку Божественних Трудів?
        — Так.
        — Чи не похитнешся ти від труднощів життя у світі матерії, від особистих земних бажань, від  небезпек, що можуть загрожувати твоєму тілу і також тим, кого ти любиш?
        — Я постараюся…
        — Ти завжди житимеш під нашим Наглядом, в Променях Нашої Турботи!
        Приймай же Силу Любові Божественної — щоб нести Її у світ втілених людей!

* * *

        Тіло Ради здавалося позбавленим життя, вона сама все ще була Там, у Сяйві Божественного Світла.
        … Маленький Єремія підповз навкарачки й почав спроби дістатися до грудей, повних молока. Настав час годувати хлопчика.
        Раді коштувало певних зусиль заповнити знову своє земне тіло.
        Вона підняла сина на руки, приклала до грудей.
        Потім вона заспівала тихенько. І в цій пісні не було навіть тіні печалі. Радість, Світло, краса Землі й Краса Божественних Душ — все це звучало в унісон.  Маленький Єремія ніби парив у цьому полі Світла й Любові.
        Вона співала синові, поки він не заснув на її руках.
        І — спустилася Тиша, в Котрій був тільки Бог, Його Спокій, Його Любов, Його Всемогутність, Його Розуміння, Його Мудрість… І все це було тепер в Ній, Божественній Раді!

Рекомендована література

        1. Антонов В.В. — Бог говорить. Підручник релігії. «Полюс», СПб, 2002.
        2. Антонов В.В. (ред.) — Духовне серце: Шлях до Творця (вірші-медитації та Одкровення). «New Atlanteans», 2007.
        3.   Антонов В.В. — Як пізнається Бог. Автобіографія вченого, що вивчав Бога. «New Atlanteans», 2008.
        4. Антонов В.В. (ред.) — Як пізнається Бог. Книга 2. Автобіографії учнів Бога. «New Atlanteans», 2008.
        5. Антонов В.В. (ред.) — Духовна робота з дітьми. «New Atlanteans», 2008.
        6. Антонов В.В. (ред.) — Класика духовної філософії та сучасність. «New Atlanteans», 2008.
        7. Антонов В.В. — Екопсихологія. «New Atlanteans», 2008.
        8.    Антонов В.В. — Духовне серце — Релігія Єдності. «New Atlanteans», 2008.
        9. Антонов В.В. — Бгаґавад-Ґіта з коментарями. «New Atlanteans», 2008.
        10. Антонов В.В. — Дао-Де-Цзин. «New Atlanteans», 2008.
        11. Антонов В.В. — Лісові лекції про Вищу Йогу. «New Atlanteans», 2008.
        12. Антонов В.В. — Вчення Ісуса Христа про наш сенс життя і як його реалізувати. «New Atlanteans», 2013.
        13. Антонов В.В. — Анатомія Бога. «New Atlanteans», 2014.
        14. Антонов В.В. — Життя для Бога. «New Atlanteans», 2014.
        15. Антонов В.В. — «Пузирі сприйняття». «New Atlanteans», 2014.
        16. Антонов В.В. — Зрозуміти Бога. «New Atlanteans», 2014.
        17. Антонов В.В., Зубкова А.Б. — Даосизм. «New Atlanteans», 2013.
        18. Зубкова А.Б. — Казка про царівну Несміяну та Івана. «New Atlanteans», 2007.
        19. Зубкова А.Б. — Добриня — Билини. «New Atlanteans», 2008.
        20. Зубкова А.Б. — Діалоги з Піфагором. «New Atlanteans», 2008.
        21. Зубкова А.Б. — Божественні Притчі. «New Atlanteans», 2008.
        22. Зубкова А.Б. — Книга Тих, Що Народилися у Світлі. Одкровення Божественних Атлантів. «New Atlanteans», 2008.
        23. Зубкова А.Б. — Притчі Лао-Цзи. «New Atlanteans», 2011.
        24. Зубкова А.Б. — Притчі про старця Зосиму. «New Atlanteans», 2013.
        25. Зубкова А.Б. — Божественні сказання земель слов’янських. «New Atlanteans», 2013.
        26. Зубкова А.Б. — Сказання про князя Дмитра і Волхву. «New Atlanteans», 2013.
        27. Зубкова А.Б. — Суфійські притчі. «New Atlanteans», 2014.
        28. Зубкова А.Б. — Уроки Піфагора. «New Atlanteans», 2015.
        29. Зубкова А.Б. — Добрі казки. «New Atlanteans», 2016.
        30. Зубкова А.Б. — Сага Óдина. «New Atlanteans», 2016.
        31. Тетяна М. — Ізнанка світу матерії. «New Atlanteans», 2012.
        32. Теплий А.В. (уклад.) — Книга Воїна Духу. «New Atlanteans», 2008.

Відеофільми

        Занурення в гармонію природи. Шлях до раю. (Слайд-шоу). 90 хвилин (на CD чи DVD).
        Духовне серце. 70 хвилин.
        Саттва (Гармонія, Чистота). 60 хвилин.
        Саттва туманів. 75 хвилин.
        Саттва весни. 90 хвилин.
        Мистецтво бути щасливим. 42 хвилини (HD-video).
        Практична екопсихологія. 60 хвилин (HD-video).
        Ключі до таємниць буття. Здобуття Безсмертя. 38 хвилин (HD-video).
        Відеоролики на www.ru.spiritual-art.info
        1. Ранкова гармонія
        2. Сім’я лисух
        3. Горобчики
        4. Тетеревиний тік
        5. Саттва качок
        6. Черні
        7. Чаєнята
        8. Чомги
        9. Ховрахи
        10. Бог створив красу для тебе!
        11. Радість зимового лісу!
        12. Полюби!
        

Аудіокниги

        Добриня — Билини: 2 CD: 80 і 60 хв.
        Казка про царівну Несміяну та Івана: CD: 45 хв.
        Божественні Притчі: CD: 180 хв.
        Дао-Де-Цзин: CD: 120 хв.
        Бгаґавад-Ґіта: CD: 205 мин.
        Євангеліє від Пилипа: CD: 110 хв.
        Вірші-медитації. 2 CD: 67 и 79 хв.
        Притчі про старця Зосиму. CD: 510 хв.
        Пісні
        http://ru.spiritual-art.info/music.html
       
        Книги та фільми можна замовити з сайтів:
        http://stores.lulu.com/spiritualheart,
        http://ru.spiritual-art.info.
        Поштою по Росії — http://spiritual-books.ru
       
        З іншими матеріалами можна ознайомитися, в тому числі, на сайтах:
        www.new-ecopsychology.org/ru
        www.ru.path-to-tao.info
        www.swami-center.org/ru
        www.ru.spiritual-art.info
        www.ru.encyclopedia-of-religion.org